— А тепер ідіть. Ви стали свідком рідкісної й такої значної події, що годі собі уявити. Вам неабияк поталанило. Допивайте своє віскі, мій хлопчику! Допивайте!
Я закидаю на плече лямку своєї торби і спорожнюю стаканчик двома великими ковтками.
— Це, — каже Пенумбра, — тост на честь Евелін Ердос. — Він тримає в руці лискучу сіру книжку і, немов звертаючись до неї, проголошує: — Ласкаво просимо, дорога. Гарна робота. Гарна робота!
Прототип
Наступного вечора я вже звично заходжу до книгарні й привітно махаю Оліверові Ґрону. Мені кортить спитати його про Еріка, та я не знаю, як краще до нього підступитися. Ми з Олівером ніколи не обговорювали прямо химерностей цієї книгарні, тож я починаю здалеку:
— Олівере, маю щось запитати. Вам траплялися звичайні покупці?
— Небагато.
— Ото ж бо. А ще є члени клубу, які позичають книжки.
— Такі, як Моріс Тінделл.
— Ага. — Я навіть не знав, що його звуть Моріс. — Ви коли-небудь бачили, щоб хтось приносив нову книжку?
Олівер замислився, а тоді коротко відповів:
— Ні.
Щойно він виходить за двері, як у моїй голові виникає ціла купа теорій. Може, Олівер теж належить до того клубу. Може, він шпигун Корвіни. Всевидющий тишко. Ідеальне прикриття. А може, він уплутався до ще таємничішої змови. Може, я дістався тільки вершечка цього айсберга. Я знаю, що є й інші книгарні, чи то пак бібліотеки, на кшталт оцієї, але досі не відаю, що ж означає оте «на кшталт». Я й гадки не маю, яким є призначення «Захмарної колекції».
Я гортаю журнал до самого кінця, вишукуючи якісь підказки, що-небудь. Бодай якесь попередження з минулого, щось типу: «Остерігайся, мій добрий продавцю, гніву Корвіни». Але ж ні. Мої попередники робили ті самі одноманітні записи, що і я.
Вони заповнили журнал простими й деталізованими описами відвідувачів книгарні. Декого я впізнаю: Тінделла, Лапін та ще кількох. Інші ж для мене — суцільна загадка. Вони заходять до книгарні тільки за дня, а хтось уже давненько не з’являвся. Судячи з дат, розкиданих на сторінках журналу, він охоплює трохи більше ніж п’ять років. А заповнений лише наполовину. Невже я заповнюватиму його п’ять наступних років? Роками старанно строчитиму свої записи, навіть не розуміючи, про що я пишу?
У мене розтане мозок, якщо я всю ніч ламатиму над цим голову. Треба себе відволікти — чимось важливим і значним. Отож я відкриваю ноутбук і знову беруся за створення 3D-моделі книгарні.
Щокілька хвилин я визираю у вікно й роздивляюся вулицю. Я вишукую тіні, краєчок сірого піджака чи полиск темних очей. За вікном ані душі. Потроху робота розвіює мої страхи, і я входжу в ритм.
Аби 3D-модель книгарні приносила якусь користь, вона мала б не лише показувати розташування книг, але й інформувати, котрі книги взяли почитати й хто їх узяв. Я нашвидкуруч вніс до програми свої записи за останні тижні й навчив її показувати час.
Тепер книжки світяться на масивних 3D-полицях, ніби лампочки, та ще й різними кольорами: книжки, які позичав Тінделл, — синім, книжки Лапін — зеленим, Федорова — жовтим і так далі. Вийшло круто. Та виникла якась помилка — коли я обертаю модель книгарні, полиці чомусь гаснуть.
Я сиджу згорбившись і марно намагаюся знайти ту помилку, аж тут жваво теленькає дзвоник.
Я мимоволі скрикую від несподіванки. Невже це Ерік повернувся, щоб знову мене вилаяти? А може, то Корвіна, сам генеральний директор, нарешті заявився, аби вихлюпнути свій гнів на мою бідну голову…
Це дівчина. Вона спинилась на порозі й зазирає до книгарні. Дивиться на мене й питає:
— У вас відчинено?
О, так, дівчино з каштановим волоссям до підборіддя й у червоній футболці з написом «Бабах!» гірчичного кольору, так, у нас відчинено.
— Аякже, — кажу я. — Проходьте. У нас завжди відчинено.
— Я чекала на автобус, аж раптом задзижчав телефон — здається, я отримала купон.
Вона підходить до мого столу, підсуває свій телефон, і на його невеличкому екрані я бачу свою суперцільову рекламу — я вже й забув про неї, а вона досі функціонує й урешті на когось натрапила. А ось і цифровий купон, який я створив, дивиться на мене з екрана її подряпаного смартфона. У неї гладенькі блискучі нігті.
— Так! — підтверджую я. — Це чудовий купон. Найкращий! — Я говорю надто голосно. Зараз вона розвернеться й піде. Прекрасний алгоритм рекламної програми Google привів до мене суперпривабливу дівчину, а я й гадки не маю, що з нею робити. Вона крутить головою, роздивляючись книгарню. Наче трохи насторожено.