Урешті колишні ґуґлівці не витримали лихої долі й подалися до Коста-Рики. Печі охололи, сайт потьмянів. Я не отримав жодної грошової компенсації, зате мені лишилися робочий ноутбук та обліковий запис у Twitter.
Отож, пропрацювавши менш ніж рік, я став безробітним. Як потім з’ясувалось, економічний спад вплинув не тільки на фастфуди. Люди переселялися в мотелі та наметові містечка. Враз економіка перетворилася на гру у вільний стілець, і я був переконаний, що мушу сісти на той стілець, будь-який, головне — якомога швидше.
Проте, з огляду на конкуренцію, мої шанси були геть невтішними. Мої друзі, такі ж дизайнери, як і я, уже встигли розробити всесвітньовідомі сайти чи передові інтерфейси для пристроїв із сенсорними екранами, а не якісь там логотипи для новоспеченої бейґлової компанії. Дехто з моїх друзів працював в Apple. Мій найліпший друг, Ніл, керував власною компанією.
Ще б один рік у «Новому бейґлі», і я теж міг би щось показати, та мені забракло часу створити пристойне портфоліо чи бодай щось ґрунтовно освоїти. Серед моїх досягнень були дипломна робота про книгодрукування у Швейцарії в 1957—1983 роках і сайт у три сторінки.
Та я не облишав надії знайти роботу. Утім, моїх критеріїв ставало все менше. Спочатку я постановив, що працюватиму лише в тій компанії, мета якої буде мені близькою. Тоді подумав, що вистачить бодай можливості навчитися чогось нового. Потому вирішив: що-небудь, аби тільки не якесь неподобство. А тепер узявся з’ясовувати, чим для мене є оте «неподобство».
Саме папір мене й урятував. Як виявилось, я міг зосередитись на пошуку роботи лише тоді, коли тримався далі від Інтернету, отож я роздруковував цілу купу вакансій, закидав свій телефон у шухляду й ішов на прогулянку. Ті оголошення, які вимагали чимало досвіду, я жмакав і посилав на дно зазубрених зелених сміттєвих баків, що траплялися мені дорогою, і зазвичай до того часу, коли я геть утомлювався й застрибував до автобуса, щоб їхати додому, у задній кишені моїх штанів лишалися дві-три потенційні вакансії.
Таким от чином я й натрапив на свою нову роботу, хоча й не зовсім так, як того сподівався.
Сан-Франциско — непогане місто для прогулянок, якщо, звісно, маєте міцні ноги. Це такий собі квадратний клапоть землі, укритий крутими пагорбами і з трьох боків оточений водою, тож куди не глянь — усюди неймовірні краєвиди. Отак спокійнісінько крокуєш собі вулицею зі стосиком роздруків, поринувши у власні думки, аж раптом земля під ногами обривається, а попереду видно бухту, до якої тягнуться будинки, що виблискують помаранчевими й рожевими вогнями. Такого архітектурного стилю, як у Сан-Франциско, вам більше ніде не зустріти, і навіть якщо проживете тут усе своє життя, вам ніколи не вдасться цілковито звикнути до всіх його дивовиж: високі вузькі будівлі з вікнами, схожими на очі й зуби, усі ті завитки, як на весільному торті. А позаду них маячіє, якщо дивитись у правильному напрямку, поржавіла примара мосту Золота Брама.
Я рушив до одного з тих дивовижних краєвидів, подолав круті східці, пройшов узбережжям і довшою дорогою повертався додому. Я проходив шереги старих причалів, обминаючи бурхливе вариво Рибальської пристані, і споглядав, як рибні ресторани змінюються навігаційно-інженерними фірмами, а ті, у свою чергу, поступаються місцем новоствореним інтернет-компаніям. Урешті-решт, коли мій шлунок буркнув, нагадуючи, що вже час обідати, я повернув назад, у напрямку міста.
Прогулюючись вулицями Сан-Франциско, я повсякчас видивлявся, чи, бува, немає на вітринах оголошень про пошук працівників, — зазвичай ви так не робите, правда ж? Мабуть, мені варто бути обережнішим. Справжні роботодавці використовують Craiglist[1].
Що й казати, оголошення на вітрині цілодобової книгарні аж ніяк не назвеш чимось від справжнього роботодавця:
Так от, я був упевнений, що «цілодобова книгарня» — евфемізм для чогось геть іншого. Я ж був на Бродвеї, у тій частині міста, яка рясніє евфемізмами. У пошуках роботи забрів далеко від дому; біля книгарні був заклад під назвою «Дупці» — біля входу висіла вивіска, на якій схрещувались, а потім розходились неонові ніжки.
Я штовхнув скляні двері книгарні. Десь угорі радісно теленькнув дзвоник, і я повільно переступив через поріг. Тієї миті я ще не знав, яку важливу межу тільки-но перетнув.
1
Craiglist — сайт електронних оголошень, досить популярний серед американців. Назва походить від імені засновника Крейґа Ньюмарка. (Тут і далі прим. пер.)