Я називаю цю частину книгарні «Захмарною колекцією».
Коли я тільки-но почав тут працювати, я припускав, що всі ті книги — з невеличких видавництв. Із крихітних видавництв аманітів[8], які не вельми цікавляться оцифруванням своїх видань. Або ж то самвидав — ціла колекція зшитих вручну єдиних примірників, що так і не потрапили до Бібліотеки Конгресу та й узагалі не покидали цих полиць. Може, Пенумбра організував такий собі притулок для цих сиріток.
Але тепер, через місяць роботи, у мене закрадаються підозри, що тут не все так просто. Річ у тім, що до другої крамниці навідуються особливі покупці — невеличка група людей, які обертаються навколо книгарні, як Місяць навколо Землі. Вони зовсім не схожі на Коротку Курточку. Набагато старші. Приходять із алгоритмічною регулярністю. Нічого не шукають на полицях. Вони приходять бадьорі, абсолютно тверезі й тремтять від нетерплячки. Наприклад.
Дзвоник над дверима теленькає і ще не встигає стихнути, як містер Тінделл, захекавшись, уже кричить:
— «Кінґслейк»!
Тоді відриває руки від своєї голови (невже він і справді біг усю дорогу, обхопивши голову руками?) і ляскає ними по столу. І знову повторює, наче вже сказав мені, що моя сорочка спалахнула, і ніяк не може збагнути, чом це я не кидаюся її гасити.
— «Кінґслейк»! Швидше!
База даних у моєму комп’ютері містить і звичайні книги, і ті, що в «Захмарній колекції». Останні не класифіковані ані за назвою, ані за темою (чи є в них узагалі якісь теми?), тому ніяк не обійтися без допомоги комп’ютера. Я набираю на клавіатурі «К-І-Н-Ґ-С-Л-Е-Й-К», ноутбук починає стиха шуміти (Тінделл тим часом переступає з ноги на ногу), тоді дзенькає й видає зашифровану відповідь. Не «Біографія», «Історія» чи «Фантастика», а просто: «3-13». Це означає: «Захмарна колекція», третій ряд, тринадцята полиця — усього три фути над землею.
— Ой, слава Богу, дякую, так, слава Богу, — схвильовано повторює Тінделл. — Ось моя книжка… — Бозна-звідки, може, й зі штанів, він видобуває величезний том. Повертає його в обмін на «Кінґслейк». — А це ось візьміть мою картку. — Він ковзає по столу ламінованою карткою, на якій зображено той же символ, що оздоблює вітрину книгарні. На картці є загадковий код, добряче втиснений у цупкий папір, і я його переписую. У Тінделла, як завжди, щасливий номер 6WNJHY. Переписуючи його, я двічі помиляюсь.
Досхочу подряпавшись драбиною, я загортаю «Кінґслейк» у коричневий папір. Намагаюся завести буденну розмову:
— Як минає ваша ніч, містере Тінделл?
— Ой, дуже добре, краще, ніж зазвичай, — наспіх кидає він і тремтливими руками забирає пакунок. — Рухаюся вперед, поволі, поступово, але впевнено! Festina lente[9], дякую, дякую! — Дзвоник знову теленькає, і Тінделл поквапом виходить на вулицю. На годиннику третя ночі.
Це якийсь книжковий клуб? Як туди вступити? Чи треба щось платити?
Ось такі питання крутяться в моїй голові після відвідин Тінделла, Лапін чи Федорова, коли я знову лишаюся на самоті. Схоже, Тінделл — найдивакуватіший із них, хоча вони всі досить дивні: посивілі, зациклені й наче з іншого часу чи місця. Жодних смартфонів. Ані слова про поточні події, поп-культуру чи бодай що-небудь, окрім їхніх книжок.
Я таки схиляюся до думки, що то якийсь клуб, хай навіть і не маю доказів, що вони між собою знайомі. Вони приходять поодинці й ведуть мову лише про черговий об’єкт свого нестямного жадання.
Я не знаю, що написано в тих книжках, і це входить до моїх обов’язків. Ще того дня, коли я вперше сюди прийшов і склав іспит із драбинолазіння, Пенумбра, який стояв за столом, пильно глянув на мене яскраво-блакитними очима й сказав:
— Ця робота передбачає три вимоги, дуже суворі. Не поспішайте погоджуватись. Продавці книгарні майже століття дотримувалися цих правил, і я не дозволю порушувати їх нині. Перше: з десятої вечора до шостої ранку ви завжди мусите бути в книгарні. Жодних спізнень. Відпрошуватись раніше теж не можна. Друге: вам заборонено переглядати, читати або вивчати томи, що на дальших полицях. Лише приносити їх читачам. І все.
Я знаю, що у вас на думці: в усі ці ночі на самоті я жодного разу навіть не зазирнув під обкладинку? Ні, не зазирнув. Наскільки я розумію, у Пенумбри десь тут є камера спостереження. Якщо я поткну свого носа до книжки й він побачить це — прощавай, робото. Мої друзі вилітають із роботи, як мухи. Цілі галузі, цілі компанії закриваються. Я не хочу мешкати в наметі. Мені потрібна ця робота.
8
Аманіти — секта американських менонітів, релігійно-протестантської громади, назва якої походить від імені її ідейного фундатора, голландського сільського священика Менно Сімонса. Їхнє віровизнання пропагує мирне співжиття, ненасильство, пацифізм.