На канапі лежить чорний пластиковий пульт управління. Я беру його й тисну одну з кнопок. Іграшковий дирижабль, який дрімав біля порога, із дзижчанням прокидається і мчить у бік Метрополіса. Його власник керує ним так вправно, що з легкістю може посадити на вершечок Емпайр-Стейт-Білдинг, а я можу хіба що врізатися ним у вікно.
Далі коридором, одразу за Метрополісом, — моя кімната. У нас три кімнати для трьох мешканців. Моя найменша, усього лиш невеликий білий куб з едвардіанським орнаментом на стелі. У Мета найбільша кімната, але там завжди протяги, адже вона на горищі, на самій вершині крутих вузеньких сходів. А третя кімната — з ідеальним співвідношенням розміру й комфорту — належить нашій третій співмешканці Ешлі Адамс. Вона поки що спить, але це ненадовго. Щоранку Ешлі прокидається рівно о шостій сорок п’ять.
Ешлі вродлива. Можливо, й занадто вродлива — надміру ефектна, з бездоганною фігурою, ніби 3D-модель. У неї пряме світле волосся завдовжки чітко до плеча. Її руки в чудовій формі завдяки заняттям зі скелелазіння двічі на тиждень. Шкіра незмінно засмагла. Ешлі працює у відділі роботи з клієнтами однієї PR-агенції, і якось їй довелося проводити PR-кампанію для «Нового бейґла». Отак ми й познайомились. Їй сподобався мій логотип. Спершу мені здалося, що я в неї закохався, а тоді до мене дійшло, що вона андроїд.
Я не маю на думці нічого поганого! Тобто якщо гарненько з’ясувати, хто вони такі, ці андроїди, то виявиться, що вони просто чудові, еге ж? Розумні й сильні, організовані й помірковані. Усе це про Ешлі. А ще вона наша покровителька: квартира належить їй. Вона мешкає тут уже не один рік, і наша невелика орендна плата — це наслідок її довготривалої оренди.
Я, наприклад, тільки радий вітати наших нових повелителів-андроїдів.
Я прожив тут майже дев’ять місяців, коли наша тодішня співмешканка Ванесса перебралася до Канади здобувати науковий ступінь у галузі екології, і саме я знайшов їй на заміну Мета. Він був другом мого друга з художнього коледжу. Я бачив його виставку в крихітній галереї з білими стінами. То були мініатюрні копії міських кварталів, поміщені в пляшки з-під вина та лампочки. Коли з’ясувалося, що ми шукаємо співмешканця, а він якраз потребує квартири, я страшенно втішився, що зможу мешкати разом із митцем, хоча й не був певен, чи погодиться на це Ешлі.
Мет прийшов до нас у гості в обтислому синьому блейзері та штанях із бездоганними кантами. Ми сиділи у вітальні (на той час чільне місце в ній займав плоский телевізор, а про настільні міста ніхто навіть не мріяв), і він розповідав про свій черговий проект для ILM: дизайн і створення кровожерливого демона з яскраво-блакитною шкірою. То був один із персонажів фільму жахів, який промишляв в Abercrombie & Fitch[13].
— Я вчуся шити, — пояснив він. Тоді вказав на манжету блузки Ешлі. — Направду гарні шви.
Пізніше, коли Мет уже пішов, Ешлі зауважила, що їй сподобалась його охайність.
— Якщо ти думаєш, що він нам підійде, я не проти, — сказала вона.
У цьому й полягає таємниця нашого мирного співіснування: хоча інтереси в них різні, Мета й Ешлі єднає прискіплива увага до деталей. Для Мета це малесеньке графіті на стіні малесенької станції метро. Для Ешлі — спідня білизна, яка пасує до її ділового костюма.
Та справжня перевірка трапилась невдовзі після його переїзду, коли Мет узявся за свій перший проект. Усе відбувалося на кухні.
Так от, для Ешлі кухня — це святая святих. Я заходжу туди навшпиньках; готую їжу, яку легко відмити, як-от пасту чи печиво, підігріте в тостері. Навіть не торкаюся її новомодних терток або хитромудрої часникочавилки. Я знаю, як запалювати й вимикати конфорки, але не вмію вмикати конвекційну камеру духовки — підозрюю, що для цього необхідні два ключі, як для пускового механізму ядерної ракети.
Ешлі дуже любить свою кухню. Вона гурманка, гедоністка і зазвичай буває найвродливішою, чи то по-андроїдівськи бездоганною, у вихідні, коли, одягнувши фартух відповідного кольору й стягнувши волосся в білявий хвіст на самій маківці, готує ароматне ризото.
Мет міг би обрати для свого першого проекту горище або ж невеликий порослий чагарником задній двір, але ж ні. Йому заманулося зробити його на кухні.
Усе відбувалося в період мого післяновобейґлівського безробіття, тож я мав змогу спостерігати за всім процесом. Навіть більше, я зблизька роздивлявся Метові творіння, як раптом на кухню зайшла Ешлі. Вона щойно повернулася з роботи й ще не встигла зняти свій стильний діловий костюм у графітовому й кремовому кольорах. Їй перехопило подих.
13
Abercrombie & Fitch (A&F) — американська компанія, що спеціалізується на виробництві повсякденного вишуканого одягу для людей вікової групи 18—22 роки (передовсім учнів середніх шкіл та студентів).