СЛАЙД 3
Я знаю це, тому що Альд Мануцій знав це й записав у своєму codex vitae, який я розшифрував.
(Публіка тихенько охкає. Корвіна досі стоїть позаду, його обличчя напружилось, рот скривився, а чорні вусики поникли. Інші обличчя сповнені подиву, вони чекають, що буде далі. Я дивлюся на Кет. У неї такий серйозний вираз, ніби вона непокоїться, що в моєму мозку щось перегоріло.)
Дозвольте відразу вас запевнити — у цій книжці немає ніяких секретних формул. Жодних магічних заклинань. Якщо таємниця безсмертя справді існує, тут ви її точно не знайдете.
(Корвіна робить свій вибір. Він розвертається і крокує до виходу, минаючи дорогою секції з позначками «Історія» та «Самодопомога». Проходить повз Пенумбру, що стоїть трохи збоку, прихилившись до невеликого стелажа. Він дивиться вслід Корвіні, тоді повертається до мене, складає долоні біля рота й гукає: «Продовжуйте, мій хлопчику!»)
СЛАЙД 4
Насправді codex vitae Мануція абсолютно виправдовує свою назву — це книга про його життя. Як історична праця вона дійсно безцінна. Але я хотів би зосередитись на тій частині, яка стосується Ґеррітсзона.
Для перекладу з латини я скористався ґуґлівським перекладачем, тому пробачте, якщо трохи наплутав із деталями.
Молодий Ґеррітсзон мандрував Святою Землею, час від часу заробляючи на життя своїми вміннями в обробці металу. Мануцій пише, що він зустрічався з містиками: каббалістами, гностиками, суфіями різного штибу, — намагаючись з’ясувати, що йому робити зі своїм життям. Водночас через братів по ремеслу до нього долітали чутки про всілякі дивовижі, які відбувались у Венеції.
Це карта мандрів Ґеррітсзона, наскільки мені вдалося її відтворити. Він блукав Середземномор’ям — через Константинополь потрапив до Єрусалима, тоді подався в Єгипет, а потім через Грецію — до Італії.
У Венеції він познайомився з Альдом Мануцієм.
СЛАЙД 5
Саме в друкарні Мануція Ґріффо Ґеррітсзон знайшов своє місце в цьому світі. Книгодрукування потребувало всіх його навичок у роботі з металом і давало змогу застосувати їх для нової мети. Книгодрукування — це не браслети й золоті цяцьки. Це слова та ідеї. До того ж, фактично, то був тодішній Інтернет. Одним словом, дуже захопливо.
І точнісінько як нинішній Інтернет, книгодрукування в XV столітті мало багато клопотів. Як зберігати чорнила? Які сплави металів використовувати? Як відливати шрифт? Відповіді на ці питання мінялися щопівроку. У кожному великому місті Європи працювало з десяток книгодрукарень, і кожна з них намагалася першою знайти вирішення. Найбільша книгодрукарня Венеції належала Альдові Мануцію, і саме туди подався Ґеррітсзон у пошуках роботи.
Мануцій відразу розпізнав його талант. А ще він пише, що розпізнав його дух. Він помітив, що Ґеррітсзон теж був шукачем. Тож він найняв його, і вони багато років працювали разом. Стали найліпшими друзями. Мануцій понад усе довіряв Ґеррітсзону, а Ґеррітсзон понад усе поважав Мануція.
СЛАЙД 6
Нарешті, по кількох десятиліттях, налагодивши нове ремесло й надрукувавши сотні книжок, які ми досі вважаємо найгарнішими виданнями в історії людства, двоє книгодрукарів постаріли. І вирішили разом утілити в життя останній, найзначніший проект, вклавши в нього весь досвід і всі свої знання, щоб залишити його для наступних поколінь.
Мануцій написав свій codex vitae й відверто розповів про своє життя. Про те, як ішли їхні справи у Венеції. Про сумнівні угоди, які він укладав, щоб отримати виключне право видавати праці класиків. Про те, як конкуренти намагалися потопити його книгодрукарню і як він сам потопив кілька їхніх.
Якраз через те, що він відверто про все розповів, його книга, якби її одразу видали, добряче нашкодила б його справі, яку він залишав у спадок своєму синові, і Мануцій вирішив її зашифрувати. Але як?
У той же час Ґеррітсзон вирізьблював шрифт — найкращий з усіх — не баченої раніше нової форми, який мав забезпечити книгодрукарні процвітання навіть після смерті Мануція. Він поцілив у яблучко, бо й нині цей шрифт носить його ім’я. Та, вирізьблюючи літери, він зробив дещо несподіване.
Альд Мануцій помер у 1515 році, залишивши по собі відверті мемуари. Якраз перед тим, якщо вірити легенді Нерозривного Корінця, він довірив Ґеррітсзону ключ до розгадки його зашифрованої книги. Та з плином часу деякі подробиці загубилися.
Ґеррітсзон не отримав ніякого ключа.