- Тоді чому ж ви досі такий безсердечний, псякрев! – скипів Седляк. – Вам так важко помріяти, га?
- Любий мій поштмейстере, ти так нічого і не розумієш, видно, тебе обманює постійне читання "Капіталу"! Повірити в Бога набагато легше, ніж зрозуміти, чому багаті такі нещасливі.
- Панове! – вигукнув адвокат. - Пофілософствуєте завтра, а зараз не відбирайте у нас часу, оскільки тут вирішуються людські долі!
- То що, вирішуватимемо долі, витягуючи жереб? Фортуна розкрутить своє колесо, зробить справедливий вибір і піде з ганьбою, будучи винною смертю шести невдах!
- Ваші аргументи – це найчистіша демагогія, пане професоре! – зауважив Брусь. – Все це жонглювання метафізичною іронією, звинувачення долі…
- Мабуть, ви погано зрозуміли професора, пане магістре, — перебив його Мертель, розмахуючи серветкою, якою щойно витер собі губи. – Професор Станьчак мав милість висміяти нас, потенційних винуватців. Що, природно, так само немає сенсу, так само як і покладати провину на долю. За смерть будь-якого з заарештованих звинувачувати можна лише окупанта, або ж війну як таку, але в жодному разі не нас! Метафізичний аспект тут, безсумнівно, є, адже це і справді фатум, але поточна реальність сьогодні така: ми повинні врятувати хоч кількох із цих людей. І крапка, панове! Запитання: як їх вибрати! Особисто я проти жереба! Категорично проти!
- Правильно! – приєднався до нього Кортонь. - Я теж проти лотереї! Це правда, що всі, заарештовані Мюллером, заслуговують на допомогу. Але деякі, прошу вас, заслуговують в більшому ступеню!
- Це чому ж? – здивувався ксьондз.
І Мертель, і Кортонь хотіли відповісти Гаврилку, але їх своїм басом випередив Станьчак:
- Тому що всі рівні, але деякі – рівніші, як це буває у житті. Невже пан ксьондз досі цього не помітив? Рівність, як біологічна, так і психологічна, або ментальна, це все марення, всупереч агітації якобінців і більшовиків, і всупереч тому, що декларував ваш найвищий начальник - Галілеянин.
- Ісус Христос хотів тільки, щоб малі… - намагався аргументувати Гаврилко, але професор не дав йому закінчити.
- Він хотів, щоб усі були малими, або ж, щоб усі були середніми, принаймні – схожі духовно один на одного, як одна сосиска на іншу. Тим часом, пане ксьондз, ідея "егаліте" абсолютно суперечить біології, цивілізації, і здоровому глузду - це чистий абсурд!
- Пане професоре, ви повторюєтеся! – буркнув Малевич.
- Завжди варто повторити, що ідеологія егалітаризму, це така сама брехня, як і будь-яка система, за яку слід дякувати ідеологам! Глина, з якої ідеологи намагаються виліпити нову людину, завжди виявляється брудом.
- Не всі ідеологи, – обурився Седляк.
- Любий поштмейстере, ви адвокат кого, Гегеля чи Маркса? Чи граєтесь клаузулами заради другорядних діалектиків: Енгельса, Леніна чи ще якогось дебіла?
Не встиг Седляк огризнутися, за столом пролунав м'який голос доктора Хануша:
- Дорогий пане професоре, ви, як філософ, творите...
- Саме так! - вирвався Брусь. - Мені це вже набридло, та й усім вам - мабуть, теж! ... Вся ця зачухана псевдофілософія і псевдопсихологія, всі ці довбані уявні конструкції, натягнуті настільки, що гумки в трусах лопаються ...
Його промову перебило те, що до зали зайшов, а точніше – вбіг Бартницький.
- Перепрошую за запізнення, пане граф! - промовив ювелір, відсапуючися.
- Ви готові? - запитав у нього господар.
- Власне, так, пане графе.
- Тоді сідайте, їжте, пийте та приєднуйтесь до дискусії.
Бартницький зайняв вільний стілець між Малевичем та Годлевським і запитав у магістратора пошепки:
- Про що дискутуємо?
- Про переваги та недоліки порятунку заарештованих за допомогою лотереї…
Кржижановський скористався хвилиною загального мовчання, нагадавши:
- Панове, ми весь час уникаємо теми! Не час на філософські спекуляції, жарти чи безплідні обміни інтелектуальними поглядами! Ми повинні вирішити проблему життя.
- Скоріше вже, смерті, - уточнив Станьчак. - Що, втім, має той сенс, оскільки щодо смерті ми всі рівні, хоч і тут не зовсім, адже одні вмирають молодими, а інші доживають до склерозу; отже, може, застосуємо критерій віку. Приймемо, що слід рятувати наймолодших із заарештованих, адже вони прожили найменше.
- І це, на вашу думку, має бути справедливий вибір? – здивувався аптекар.
- А хіба я сказав, що справедливий, дорогий ви наш Пілюлькін? Ну гаразд, давайте вибирати найпристойніших, вибір буде такий самий. Або найтовстіших…
- І ось з таким блазенством ви асоціюєте справедливість?