Такий розпач буває чорнішим за ніч. Кінцівки чоловіка позбавлені сили, плечі в нього опущені, очі сльозяться. І постійне тремтіння, наче під час гарячки. Воно нагадує негатив весільної фотографії. Розпач будить думки про колодязі, підвали, завалені печери і полярні морози. Вона краде кисень та закликає голод. Молитви кудись тікають, і їх неможливо зловити. Скрегоче рок! Але разом з цим світиться вогник надії, бо поки живу – надіюся. Граф Тарловський, оповитий мороком власних думок і сигаретним димом – чекав дива. Дочекався його він близько полудня. У відчинених дверях підвівся сивий камердинер Лукаш і перелякано, ледь не пошепки, доповів:
- Пане граф, приїхав!
Здалеку, з глибин палацу, з боку вхідного портика, долинав міцний, ритмічний і все гучніший стукіт підборів по підлозі. Перервався він, коли на порозі став офіцер у гестапівському мундирі, стрункий, гарний і, по-статутному, впевнений у собі. Виглядав він продуктом нацистського лабораторного борделя, метою якого було виведення раси красивих, чистих, блакитнооких блондинів, щоб майбутні ряди СС, СД або гестапо не складалися, в основному, з брюнетів з семітськими або гітлероподібними рисами. Легенда гестапо приписувала цій установі грубість і сірість, але він – капітан Фрідріх Мюллер – мав щось аристократичне у поведінці та власних уподобаннях (зокрема, він терпіти не міг закладів, клієнтура яких виявляла надмірну схильність до великих кількостей спиртного та до виступів оголених жінок, зате найнеаристократичнішою рисою його характеру була типова міщанська ворожість по відношенню до справжньої аристократії.
Мюллер - перш ніж переступити поріг - окинув зал уважним поглядом і зняв кашкет, потім зробив кілька кроків у бік інвалідного візка і навісив запитальний погляд на обличчі графа, мовчки, даючи зрозуміти, що першим рота не відкриє. Тарловський проковтнув гірку від сигарет слину і промимрив тоном настільки ввічливим, мало не зворушливим, що чути було схлипування.
- Доброго дня, гер Мюллер… Я… я вам украй зобов'язаний, що пан потурбувався… що не відмовився від мого запрошення… Якби не моя інвалідність, я сам би прибув до вашого кабінету… Будь ласка, може пан…
Він показав Мюллерові на стілець, але той навіть не ворухнувся. Гестапівець стояв, розслабившись, у позі, яку історики мистецтва називають контрапостом (противагою для злегка зігнутої правої ноги був кашкет, який він тримав на вигині лівої руки), мовчки вивчаючи обличчя господаря. Це мовчання, що тривало декілька секунд, здавалося, затяглося на кілька хвилин, і створювало атмосферу захоплення перевагою з боку людини в мундирі. Але коли капітан заговорив, у його голосі не було агресії, хіба трохи звичайної холоднуватості:
- Доброго дня, пане граф... Якщо говорити про занепокоєння, то потурбувався я заради того, щоб задовольнити цікавість... Не цікавість стосовно справи, яку ви маєте до мене, оскільки це річ цілком очевидна, але цікавість щодо цього палацу, адже мені про нього багато розповідали, але мене ніколи сюди не запрошували.
- Що ж... зізнаюся, гер Мюллер, що...
- Гер Тарловський, жодних претензій, я ж розумію різницю між плебеєм із гестапо та всіма цими графами з абверу. Якби не дурна випадковість, що їхнього шефа, адмірала Канаріса, минулого тижня заарештували, і тепер його фірма переходить під управління Головного управління Безпеки рейху – ви просили б порятунку у свого приятеля, майора фон Штенберга.
Поклавши кашкет на столі, неподалік попільнички, Мюллер повернувся до Тарловського спиною і, тримаючи долоні схрещеними на куприку, почав ходити вздовж стін зали, придивляючись до картин. При цьому він продовжував говорити, але тепер звертався до шпалер з міжвоєнними арабесками або полотнами, серед яких більшість зображували предків господаря.
- … Я чув, що гер барон фон Штенберг двічі був оголошений королем полювання, коли територією для забави були ліси вашого маєтку. Бідолаха, його відкликали звідси настільки терміново, що він навіть не встиг забрати свої мисливські трофеї та попрощатися з вами… Видам вам один секрет, пане графе. Коли цих аристократів почали допитувати, то зробили сенсаційне відкриття у галузі біології! Ви повірите? – виявилося, що їхня кров зовсім навіть не блакитна…