- Незаконні збіговиськи люмпенів, яких на вулицю виштовхували червоні агітатори та пробільшовицькі осередки! - спростував версію Седляка Кортонь.
- Брехня! – обурився Седляк. – Це були спонтанні народні маніфестації, які розганялися людьми з палицями – правими бойовиками, фашистами та синіми поліцейськими!
- Такий був наказ, пане начальник, вказівки верховної влади, так що нема чого й казати, наказ є наказ! – стояв на своєму Годлевський. – Ми ліквідували лише незаконні виступи, скандали, заколоти, різноманітні зборища. Законних ми не лише не розганяли, а й охороняли – такий був наказ. Поліція, вона має слухатися наказів. Влада наказує, поліція виконує. Але тут… тут я поліцейським бути не хочу, панове. Але якщо…
- У дискусії ви теж не берете участі, пане старший сержант, — зауважив філософ. — Один пан ксьондз і ви досі ні за кого не висловилися. Наполеон мав рацію – ряса і мундир розуміють один одного без слів…
- Я теж не брав участі в дискусії, пане професоре, - нагадав Хануш.
- Ні, чому ж, приймали. Ваше цінне висловлювання щодо кліматичних переваг спиртного… Зізнаюся чесно, що я прийняв цей діагноз близько до серця, а точніше – підшлункової залози.
- Цей вислів не мав нічого спільного з дискусією про викуп людей, яких заарештував гестапівець.
- І для вас це огидно, лікарю? Вступати в договори із гестапо? Ще раз я згадую імператора Наполеона, який сказав: "Честь виключає компроміси". Ви це мали на увазі?
- Ні, не це.
- Тоді, що ж вас утримувало, дорогий наш медик?
- Страх – банальний страх. Я передбачав звинувачення, які вже прозвучали тут. Якщо я підтримаю викуп мого начальства, професора Старинки, вийде так, що я агітую вибірково за приятеля. Якщо ж я висловлюся за когось іншого – тоді ви почуєте, нібито я готуюся зайняти директорське крісло в лікарні. Тому я волію не обговорювати і вибираю жереб.
- Я теж вибираю жереб! – зрадів Бартницький. – А ось пан професор… пан професор так старанно вважав, хто брав участь у дискусії, а сам якось… Що ви на це, пане професоре?
- Та я ж увесь час беру участь у цій вашій бовтології!... Гаразд, нехай буде по-вашому – у дискусії.
- Це все ля-ля! Ви начебто й брали участь, але тільки підкидаючи слівця для сміху, нічого більше. Ви не висунули жодного кандидата...
- Тому що мого кандидата, друже мій, Мюллер ще не заарештував.
- Панове!... - втрутився в цю перепалку Кржижановський. - …Ми повинні щось вирішити. То як, жереб? Чи всі погоджуються на нього?
- Заявляю вето! - прогримів Кортонь, підкріплюючи свої слова ударом кулака по столу. – Серед викуплених мають опинитися пани Тригер та Островський!
- Оскільки так вирішили пани Мертель та Кортонь! – пирхнув Седляк.
- Чому повинні? - спитав Хануш, хоч і здогадувався, як і всі інші.
- Тому що йде війна! Іде битва! І битва з окупантами – зараз найголовніша справа для народу! Тільки це можу сказати, бо й так сказав надто багато.
Стало тихо. Були запалені нові сигарети. Чути було, як мухи дзижчать над столом. Адвокат Кржижановський вишморгався, бо дим викликав у нього алергію, а професор набив люльку ароматним тютюном. Магістратор Малевич голосно прошепотів:
- Значить так…
Чим скористався начальник пошти:
- Отже, панове, все зрозуміло… - пробасив Седляк.
- Зрозуміло? – здивувався Кржижановський.
- А у вас є сумніви? – спитав Малевич.
- Ну не знаю…
- Чого ви не знаєте, пане адвокате? – дотискав його Седляк. – Адже це просто, як двічі два. Нам усім ясно, що якщо ми не погодимося на Тригера та Островського, тоді всі ми можемо бути покарані за вироком якогось підпільного чи лісового суду.
- І хто це каже? – намагався контратакувати директор кінотеатру, але з іншого боку йому завдав удару Малевич:
- Давайте без евфемізмів – таємного суду! Це шантаж, а точніше навіть гірше, ніж звичайний шантаж – це залякування, це терор, і я протестую!
Мертель, який після бійки з Брусєм сидів згашений, бо йому було соромно, більше не витримав і ожив, мов блискавка.
- Та ви знаєте, про що ви кажете, пане магістраторе?! Та ви поляк чи ренегат, якому все одно, який порядок пануватиме на цій землі – швабський чи польський?! Холера ясна – якщо люди, які вже кілька років ризикують власною головою та життями своїх рідних, щоб Польща здобула незалежність, для вас стоять стільки ж, що й кожен, хто намагається просто пересидіти війну і робить все, тільки б не потурбувати окупанта.
- Пане Мертель, цю свою школярську фразеологію залиште своїм учням! – перебив його Малевич. – Цю війну виграють не партизани, а Совіти та союзники, які б'ють німця дуже ефективно. А те, що робите ви, стверджуючи, ніби робите це заради свободи та національної гідності, стає причиною смерті безлічі невинних людей!