- Неправда! - скрикнув Кортонь.
- Неправда?... Щодо того, що ми тут робимо зараз, любий мій?! Ми сперечаємося про те, кого можна врятувати з людей, яких гестапо заарештувало та засудило до смерті лише тому, що загін АК чи НЗС вбив пару німців! Ця пара вбитих німців не має жодного значення для долі війни – винятковим результатом стала гекатомба поляків…
- Неправда, неправда, неправда! Результатом вчорашньої операції була аварія поїзда, фрицівського поїзда, що віз зброю, боєприпаси та солдатів на фронт! Тобто ослаблення військової сили німців! Рух цією лінією був затриманий.
– Він вже відновлений, – повідомив Годлевський. – Шваби стягли у кювет два аварійні вагони, а колію виправили за кілька годин.
- Ну от! – тріумфував Малевич. – Справжнім результатом є гекатомба найцінніших поляків, які стали б у нагоді Польщі, коли та буде вже вільною!
— А на вашу думку, пане магістраторе, вона стане вільною, коли всі ми не бажатимемо бруднити руки вбивством швабів?
- Ви подібні штучки не застосовуйте, пане Мертель! Ідіть з ними на конкурс демагогів чи ще кудись, а тут дурнів не шукайте.
У Мертеля буквально відібрало мову, зате фізіономія Кортоня прийняла вираз глибокого розпачу:
- Ну, як ви не розумієте, що окупантам слід показати, що…
— А тому, пане Кортонь, що з математики в школі я був кращим за вас! І знаю звідси, що за кожного пришитого фольксдойча чи пересічного рядового вермахту своє життя віддають десять, а то й більше, поляків, нерідко – дуже значних поляків – і рахунок тут дуже паршивий; можна навіть сказати, що такі розрахунки у дупу можна засунути! Пробачте, героїчні мої колеги, але так у мене виходить з розрахунків!
- На вашу думку, якби не було опору, то все було б тіп-топ, так? – кип'ятився Мертель. - Фрици нікого б не вбивали, не вивозили в табори, життя в генерал-губернаторстві було б милим і приємним? Та хіба ви не бачите, що німці творять із нами протягом цих чотирьох років?! Схаменіться!!!
Магістратор змахнув рукою, ніби бажаючи відігнати хмару диму, що ходить хвилями між столом та стелею.
- Я бачу одне… Що було б набагато менше жертв, якби…
- Якби всі наші земляки підставили фрицам очко, змащене вазеліном!
- Ви, пане Мертель, обов'язково виграли б у тому конкурсі демагогів...
Тут на допомогу Мертелю знову прийшов Кортонь:
- А ви, пане магістраторе, подивіться на євреїв! Хіба вони захищалися, чи влаштовували замахи, чи вбивали есесівців? Ні ж! Всі були білі та пухнасті. І що це їм дало?
- Правильно! - погодився Клос. – Так їм допомогло, як мертвому припарка!
Малевич не визнав себе переможеним:
- Євреї – це зовсім інша справа. Фрици вбивають їх з расових причин, і ви все про це чудово знаєте!
- А нас вбивають зі спортивного інтересу, га? - спитав у нього Кортонь. – Адже нас також убивають без упину! Нас теж вважають унтерменшами, правда дещо кращими недолюдьми, тому євреям дали першість в дорозі до могили, а ми в цій черзі стоїмо на третьому місці, бо між нами та євреями є ще й цигани. Чи я не правий?
- Наскільки мені відомо, не лише фрици вважають євреїв найгіршою расою... - заявив Седляк, просвердлюючи Кортоня значним поглядом.
- Це камінчик у мій город, пане начальник?!
- А в чий же ще! Складно забути вашу ендекську пресу, всі ті статті, всі антисемітські малюнки ваших карикатуристів, всі ті…
- Вам, мабуть, складно забути те, що ви самі ж і вигадали! Націонал-демократія ніколи не користувалася шаленою расовою аргументацією, і ніколи…
- І Дмовський[12] ні слова не написав проти євреїв!
– Дмовський ніколи не пропагував винищення народу – націонал-демократи ніколи цього не робили! Ми боролися тільки з іудейською гегемонією в культурі та економіці країни, так що слідкуйте за словами!
- Ой-ой-ой, як я злякався! – пирхнув Седляк.
Станьчаку, який був неприємно вражений бійкою, знадобився якийсь час, щоб до нього повернулося бажання молоти язиком (а може, він навіть задрімав за цей час), нагадав сперечальникам:
- Будучи поляками, найохочіше ми зважали на слова того "рудого литовського єврея", що написав "Пана Тадеуша"[13], і того жидофіла[14], що став першим маршалом Польщі і одружився з єврейкою.
- Першим нашим маршалом був князь Понятовський, а зовсім не "Дідок" Пілсудський, - з апломбом ерудиту заявив Брусь, переломивши, нарешті, психічну блокаду, що була ефектом сутички з Мергелем.
- Князь Пепі[15] став маршалом Франції, дорогий колега, - повчив його доктор Хануш.
12
Ро́ман Стані́слав Дмо́вський (пол. Roman Stanisław Dmowski; 1864-1939) — польський політичний діяч і публіцист, засновник націоналістичного політичного угруповання "Табір Великої Польщі" (Obóz Wielkiej Polski), націонал-демократ за поглядами.
14
У польській (та й у чеській, і словацькій) мові слово "żyd" просто означає єврея, не треба шукати жодних образливих асоціацій щодо Юзефа Пілсудського.
А ось із дружиною єврейкою – тут щось не сходиться. Першою дружиною Пілсудського була Марія Юшкевич, за віросповіданням – протестантка євангелічного штибу. Пілсудському навіть довелося змінити віру, щоб з нею одружитися (тобто, вона явно була не єврейка). Друга дружина – Олександра Щербинська, чекала, доки не помре перша дружина (1921 рік), щоб жити з Пілсудським офіційно. Може, вона? "Вікіпедія" щодо її національності, або любові "Коменданта" до євреїв нічого не каже.
15
Ю́зеф Анто́ній Понято́вський (1763-1813) — князь, польський політичний і військовий діяч,
маршал наполеонівської армії. Поляк, єдиний іноземець, що отримав чин маршала від імператора Наполеона I у жовтні 1813 в перший день битви під Лейпцигом. Маршальський жезл отримати не встиг — потонув через три дні, прикриваючи відступ французької армії. Людина честі, благородний і хоробрий воїн, один з національних героїв Польщі, що стоїть в одному ряду з Тадеушем Костюшком та Юзефом Пілсудським. Пепі – ласкаво-скорочене від імені Юзеф (Йосип).