- Ну… але ж він був поляком…
- Це точно, - погодився з аптекарем Станьчак. – Поляком він був значно більшою мірою, ніж найбільший польський різьбяр, найбільший польський композитор, найбільший польський…
- Як найбільший польський блазень[16], справжній спадкоємець Заглоби, ви, пане професоре, напевно, сармат на двісті відсотків, тільки зараз не час на балаканину! - втрутився адвокат, мобілізований поглядом графа. – Давайте повернемося до теми, панове…
- А до якої теми? - спитав Клос. – Розмова йшла про арештантів, про євреїв, про циганів, про не забуту паном начальника преси ендеків…
- Я й сам пам'ятаю ту червону макулатуру, що, напевно, була улюбленим чтивом пана Седляка! - пробасив Мертель.
- Ліва преса не нападала на євреїв! – твердо заявив Седляк.
- Правильно, вона не нападала на своїх видавців, редакторів, клієнтів та читачів. Вона нападала на поляків та намагалася відучити польську молодь від патріотизму!
- Нісенітниця! Вона атакувала шовінізм та ксенофобію темних людей, пане Мертель! Вона пропагувала принципи суспільної справедливості, рівності, пролетарської гідності.
- Довго ви ще цитуватимете нам цю херню, всі ці пихаті фрази з блювотини Маркса з Енгельсом, пане начальник? - запитав Кортонь. – Тут вам не штабна рада більшовицького осередку…
Седляка охопило сказ. Він закричав:
- Та яким правом?!!...
- По праву, а не по ліву, таварішч!
Седляк подивився на всі боки, і пискнув, хоч і агресивно:
- Панове, я не комуніст!
- А я не гедоніст і не курець люльки, - задекларував Станьчак, пускаючи навколо голови клуби пахучого диму.
- Але ж я й справді не комуніст, панове! І ніколи комуністом не був!
- Так само, як товариші Троцький, Сталін і Ленін, - сказав Мертель. – Вони теж бачили комунізм глибоко в дупі, для них важлива була влада або "пєнєндзи", натомість у горлянках комунізму у них було повно, всілякої "суспільної справедливості", "спільної власності на засоби виробництва", "прав пролетаріату" та "придушення трудового народу".
- Панове, та відчепіться ви від пана начальника, - втрутився Станьчак. - Він і справді не комуніст.
- Тоді чому ж він роззявляє пащу наче червонодупий? – спитав Мертель.
- Тому що він марксист, тобто шанувальник культу Маркса. Божка він собі вибрав вельми пораненого розумово, але навіть великі боги стародавньої Греції були не без нестачі або не без гріха. Візьмемо, наприклад, Зевса.
- І що ви маєте проти Маркса, пане професоре? - запитав Седляк.
- Що я маю проти Маркса? Його поганий підхід до мене, ergo, до людини, пан начальник.
- Поганий підхід до людини? Ви що, з глузду з'їхали? Але ж марксистська концепція людини…
- Це однобока концепція, убога, наче юшка з брукви, - перебив Седляка професор. - Вона зовсім позбавлена уяви, міфології або, хоча б, трішки цілющого божевілля. Для Маркса людина - це нескладний "homo faber", робоча конячка, виробник без внутрішнього життя, ну, хіба що, силач, здатний скидати богів. Набагато точніше бачили людину Монтень, Шекспір чи Паскаль, на думку яких, "homo sapiens" це "homo demens"[17], безумець і фокусник, істота різноманітна, що носить під черепом цілий космос снів, фантазій та мрій.
– І душу, – додав Гаврилко. – Душу, наповнену Богом, бо створену Богом.
- Швидше вже, переповнену Біблією, дорогий ви наш попик, - поправив його професор. – Біблією, дуже сильно наближеною до "Капіталу" та комуністичних теорій, і водночас – наскільки ж далекою від них, наскільки їм ворожою. Кинь людину в калюжу і проголошуй їй, щоб вона залишалася на тому місці, де помістило її Провидіння – і ти доведеш, що ти прихильник біблійного порядку, а не класової боротьби. Summa summarum: якщо ми подивимося…
- Не хочу образити, пане професоре, втім, я і не зміг би бути таким же уїдливим, як ви, - втрутився Хануш, - але я бажаю запитати: кого ви зневажаєте більше: Бога чи Маркса?
- То ви помітили, пане лікарю, наскільки вони схожі? Ці вражаючі бороди, немов сріблясті цоколі для пророчих фізіономій!... Відповім вам – Бога я не зневажаю і не ставлюся до нього легко, хоча до Нього в мене ставлення зовсім інше, ніж у всіх тих, що бігають у костел, розраховуючи на Нього за знайомством.
- Кажіть, що хочете, професоре, істинних вірян не образиш! – обурився Кортонь. – Ми не для того стаємо навколішки біля розп'яття.
- А заради чого ж? – здивувався Седляк. – Щоб отримати відпущення гріхів за вбивство президента Нарутовича[18], панове ендеки?
Кортонь зірвався з місця зі стиснутими кулаками, з жагою вбивства в очах, але цього разу не Кржижаноський чи Годлевський, а сам граф перервав сутичку громовим голосом феодала:
16
Найбільший польський композитор – Шопен; найбільший польський різьбяр – Віт Ствош (хоча той, скоріш за все, був німцем); найбільший польський блазень – Станьчик, блазень польських королів. А про Заглобу можна почитати у Сенкевича.
18
Габріель Наруто́вич (1865-1922) — перший президент Польщі, який пробув на посаді всього 5 днів, з 11 грудня (обраний 9-го) до вбивства 16 грудня 1922 року.