Брусь зааплодував, наче сидів у театральній залі, і гірко зауважив:
— Тепер я розумію, чому ви так легко вигравали всі справи своїх клієнтів, пане адвокат.
Кржижановський відкрив рота, щоб парирувати, але стримався, коли побачив Хануша, що повертався за стіл. Лікар, блідий, ніби з нього викачали всю кров, навіть не сів, а сповз на стілець, голова впала на руки, якими він схопився за край столу. Він справляв враження людини, якій раптово стало погано, або ж у якої різкий біль відібрав свідомість.
- Що з вами, лікарю? – одночасно скрикнули Кортонь, Гаврилко та Бартницький.
- Холера, він зараз тут ласти склеїть! ... - вилаявся Годлевський.
Ксьондз схопив серветку і почав обмахувати Хануша, Седляк влив йому в горло трохи вина, а Станьчак офіційним тоном запитав:
- Вибачте, тут немає лікаря?
Жарт вийшов зовсім гидким, тому кілька пар очей пристромили професора, а Малевич прямо вилаяв:
- Соромтеся, професор! Це зовсім не смішно, але ви, схоже, любите танцювати на цвинтарі! Вся ця зустріч оповита жахом смерті, що вам ніяк не заважає щоразу робити з себе блазня…
- Тому що "життя настільки жорстоке, що не можна ставитися до нього серйозно", як висловився Уайльд, дорогий мій пане радник.
- Але ви вже перегинаєте палицю, професоре! – підтримав Малевича Брусь.
- То як же?
- До крайності доходите!
- Нісенітниця! Ніхто до крайності не доходить, крайнощів не існує. Людина, яка стверджує, ніби далі вже просунутися неможливо, просто псує повітря словами, любий мій Пілюлькін. Можна, завжди можна, не виключено, що ще сьогодні ви самі переконаєтесь у цьому.
Лікар Хануш підняв підборіддя, розплющив очі і рукою відсунув серветку, що бовталася в нього над чолом. Говорив він тихо, дуже слабким голосом:
- Все вже гаразд, зі мною нічого не трапилося... будь ласка...
- Точно, лікар? – спитав Бартницький. - Мені здалося, що у вас серцевий напад.
- Ні, ні… Просто я дещо втомився, мало спав. Дві останні ночі довелося оперувати… Вже все гаразд.
Годлевський подав лікареві чарку з наливкою. Хануш випив до денця. Ті, хто стояв поруч, розійшлися до своїх місць, залишився лише Брусь.
- Я відведу вас, пане лікар. Пішли.
Хануш заперечливо похитав головою.
- Дякую, пане Зигмунт.
- То ви хочете залишитися?
- А ви йдете? - запитав редактор Клос.
- Так, більше я не хочу брати участі у всьому цьому.
- Тоді нас вже двоє, оскільки я теж не братиму в цьому участі! - приєднався до нього Седляк.
- Панове, - почав переконувати їх Кржижановський, - не беручи участі, ви не зможете запобігти тому, що самі визначаєте як зло…
- Годі вже бухтіти! - гаркнув Седляк. – Вже нудить від слів. Я не хочу дискутувати з людьми, які забули про людяність, елементарні…
- Ага, зараз ми почуємо цитату з Маркса про людяність людини! – пирснув Кортонь. – Правда, згідно з Карлом Марксом, який визнає Чарльза Дарвіна, людина походить від мавпи, але, в рамках "класової боротьби", вона зобов'язана…
- Ні! Ви почуєте лише те, що мені набрид увесь цей шабаш! А набрид, бо мене звуть Седляк! Не знаю, як ви, пане Кортонь, але я своє прізвище не на смітнику знайшов!
- Ви його, мабуть, знайшли в комінтернівському розподільнику "лівих" прізвищ для партійних товаришів, які виконують роботу кротів на замовлення...
Седляк кинувся до опонента з криком:
- Ах ти, сволота!
- Панове! - довелося крикнути Тарловському. - Не влаштовуйте рингу з мого будинку! Однієї бійки на сьогодні вже вистачить! Сядьте, будь ласка!
Старший сержант Годлевський відштовхнув Седляка від Кортоня і вказав їм на порожні стільці, наче регулювальник руху на перехресті. Сідаючи, поштмейстер повернувся до фрази, яку йому перервали:
- Я не дозволю валяти моє прізвище в грязюці, і сам не буду його бруднити! Якби я погодився на те, чого вимагає Мюллер, мій батько піднявся б з могили і набив мені пику!
- Амінь! – уїдливо погодився з ним заступник директора школи. - Ваш батько давно мав би надрати вам дупу! Але добре те, що ви досі його боїтеся. Завдяки цьому ви збережете не тільки пролетарську гідність, а й канонічну святість, принаймні – на сьогодні.