- Тобто як, на бомби та снаряди треба відповідати сніжками? – спитав Мертель.
- Я думаю, апостол хотів, щоб не боротися підлістю проти підлості, - втрутився ксьондз Гаврилко.
- А до чого хоче змусити нас Мюллер? – пригадав Брусь. – Саме до того, щоб підлість перемагати такою ж гидотою.
– Не нас, не нас! – заперечив редактор Клос. - Мюллер розмовляв з паном графом Тарловським...
- А пан граф його умови прийняв... - криво посміхнувся Седляк.
- Е, ні, пане начальник! Жодних умов я не прийняв... Відповісти йому я повинен завтра, а ось якою це буде відповідь – вирішать усі.
- І, на вашу думку, якщо ми всі ухвалимо рішення, то все буде гаразд, справедливість переможе?
Граф, якого це питання боляче кольнуло, не знав, що й відповісти, але його врятував Кржижановський:
- Панове, такі поняття, як справедливість…
- Дуже відносні, ви це хотіли сказати, пане адвокате? – атакував Брусь.
- Ну, до певної міри…
- Ви помиляєтеся, відносними є критерії краси, але не критерії справедливості! Ця естетика є відносною сферою, але не етика!
- Це ви помиляєтесь, пане магістр. Справедливість…
І знову Кржижанівському не дали розгорнути думки. Цього разу вдарив Станьчак:
- Прошу вибачення, пане меценасе, але ви зараз нам пиздите про справедливість меншу, або ж виключно про більшу справедливість?... Маю визнати, що не впевнений, яким чином справедливість ділиться на ці два підвиди, тобто в якій пропорції? Втім, кажучи відверто, сумніваюся, щоб вона ділилася хоч у якійсь пропорції, тут я вже схильний довіряти Бонапарте, який сказав: "Справедливість неподільна, не може бути половинної справедливості". Тим не менше, ставлю вам питання про поділ, бо, знаючи, як ви поділили зло на більше і менше - я схильний був би припускати, що і справедливість, відповідно до вашої юридичної доктрини, зазнала роздвоєння.
Сконфуженість Крижижанівського досягла зеніту. Заїкаючись, він сказав:
- Що ж… з погляду права… Або ви питаєте, бо…
- Я питаю я з банальної цікавості, пане Кржижановський. А точніше – з її другого різновиду.
- Другий різновид?
- Так, другий. Яка не виводить питаючого до пекла. То все ж – яка справедливість є більшою, а яка – меншою?
- Пане професоре, справедливість… повноцінна справедливість може існувати лише тоді… тобто вона має існувати тоді, коли в основ…
Продовжувати бубонити Кржижанівському завадив Малевич:
- Або вона не повинна існувати!
- Як це? – здивувався Брусь.
- Я говорю, що, можливо, справедливість і не повинна існувати. Принаймні загальна справедливість.
- Чому ж, пане раднику? - запитав Хануш.
- Це лише теорія, пане лікар.
- Ваша теорія?
- Ні, не моя. Я лише повторив вам квінтесенцію однієї правової лекції.
- І хто її читав? – зацікавився Кржижановський.
- Це було на семінарі. Бачите, пане адвокат, я теж вивчав право – у Львівському університеті, цілих чотири роки. І ось один із викладачів прочитав нам лекцію про те, що загальна, повна справедливість була б шкідливою, оскільки відібрала б у людей не лише мрію про неї, а й – насамперед – почуття її сенсу. Тобто має існувати несправедливість, щоб люди цінували справедливість. Це так само, як і зі щастям: якби нещастя повністю зникло – ніхто б щастя не цінував. Я все це спрощую, але викладач мав на увазі саме цей дегенеруючий аспект раю. Загальну рівність і загальну справедливість він викинув на смітник. До речі, статутну рівність він засуджував навіть суворіше, ніж тотальну справедливість.
Слухаючи Малевича, Кржижановський знайшов в собі хоробрість:
- Ну, а що я казав вам, панове? Рівність – це ідіотизм; суспільство не складається з рисових зерен! Людина заслужена і потрібна суспільству, мабуть, має більшу цінність, ніж бандит! Дякую вам, колего, що ви підтримали цей вірний погляд спогадами про лекцію професора, який вчив вас праву…
- Це так, - перебив Малевич, - але він прийшов на цю лекцію п'яний, і за цю лекцію його позбавили посади.
Остовпіння тривало недовго. Загальний сміх (тихий, такий "про себе") тривав кілька секунд – не сміялися лише граф, адвокат, ювелір та ксьондз. До реальності всіх повернув поліцейський:
- Ну так як... як воно, нарешті, буде, панове?... Бо я й не знаю...
- Чого ви не знаєте, пане старший сержант? – спитав Бартницький.
- Не знаю, хто тут правий, кому вірити, холера! Від цієї вашої балаканини у людини дах їде, вибачте!... А в мене просто кабак розколюється!