- А як же, пане ксьондз. Якби пан ксьондз знав Святе Письмо, що панові рекомендую, бо чтиво дуже цікаве – тоді б пан ксьондз знав теорії якогось Еклезіаста, з яких випливають цікаві вчення про відносність всього на світі. Еклезіаст вчить, що все є нічим: і добро, і зло, так що не варто й викаблучуватися, бо один кінець для доброчесних і нечесних.
- Тут, брате, ти звертаєшся до старозавітних лабіринтів...
- Це що, звинувачення? Пан ксьондз проти Старого Завіту?
- Ні, але, тим не менше...
- Ага, зрозумів, пан ксьондз передусім продає Новий Заповіт. Гаразд, звернемося до Нового Завіту, отче. Там виступає Сатана, я правий?
- Так, правий.
- А Сатана є фігурою, відносною до всіх інших персонажів, попик.
- Ось тут ти не правий. Сатана є проклятим.
- Він так само проклятий, як і необхідний, пане ксьондз. Якби не він – у людей не було б приводу каятися, вони не мали б на кого звалювати всі жахи нашої юдолі сліз. І ось тоді деякі почали звинувачувати Господа Бога! А інші почали б сумніватися у існуванні Господа Бога! Жахливо, чи не так?... До речі, відносність існування самого Бога – це тема для багатоденних дискусій, тож не будемо, адже пан граф не має для нас стільки часу. Я тільки раджу, щоб пан ксьондз остерігався полемізувати зі мною з питань віри чи відносності, адже я найпростішим чином, одним простим питанням можу зробити доктрину Церкви смішною, використовуючи відносність як будівельний матеріал для абсурду.
Спровокований Гаврилко вже не міг відступити, оскільки у цьому випадку він продемонстрував би слабкість. Він мав обов'язку боротися, хоча щось у самій глибині душі й остерігало його проти обміну ударів із філософом.
- А будь ласка, - ризикнув він. - Задай же це питання, сину мій.
- Чи богохульствує повія, коли вона молиться?
- Кожен має право звернутися до Господа Бога. І Небо особливо дослухається до молитов грішників.
- А чи буде вислухана повія, коли вона молиться?
- Господь Бог прислухається до будь-якої молитви.
- Відмінно, тільки я мав на увазі те, коли повія молиться в професійному плані.
– Це як, професійному плані?
- Ну, щоб Господь Бог послав їй більше клієнтів.
Брусь схопився за голову і простогнав:
- Боже, яка мерзота!
- А я й казав, безсоромність! – вторив йому Кржижановський, хоч не він, але аптекар звинуватив Станьчака у відсутності пристойності.
Гаврилко шукав розумної відповіді, але безрезультатно.
- Ну що, пане ксьондз, побачили? – тріумфував Станьчак. – Ми повернулися до подвір'я Еклезіаста, що рекламує відносність буття…
- Але ж при цьому він не закликає до гріха! – не поступався Гаврилко. - Не буде гріха без покарання. Господь засудить кожного справедливо!
- Може б він і засудив, якби помітив, але сумніваюся, чи дивиться Він на цю нещасну землю. Дуже давно, коли Він був ще молодим – адже колись мала у Нього бути молодість – то цікавився всім; але з того часу Він бачив усе в таких декораціях і в таких повтореннях, що навіть найбільш хамські гріхи Йому давно набридли, так що тепер, коли Він уже старий і мудрий, Йому залишилася лише нудьга та байдужість. Він розуміє – наче Час; Його не цікавить, що зроблю я, що зробить пан ксьондз чи капітан Мюллер. Він бачив усе це вже мільйони разів. Тож, отче, будьте спокійні – Він нічого не помітить.
Гаврилко відкрив рота, щоб відповісти, але раптом кімнату заповнило біле, сліпуче сяйво, пролунав грім - такий сильний, що затремтіли меблі, картини і посуд, після чого всі електричні лампи згасли, і запанувала біблійна темрява. Блискавка вдарила чи то в сам графський будинок, чи то десь поруч.
Мовчання тривало недовго. Загорівся перший сірник, другий, третій; коли ж клацнули запальнички – повернулася й видимість.
Граф заспокоїв присутніх:
- Не турбуйтесь, панове, Лукаш зараз принесе свічки.
АКТ V
Три потрійні канделябри з товстими свічками і дві гасові лампи давали достатньо світла. Щоправда, вони висвітлювали обличчя страшнуватими – контраст жовтого сяйва і глибоких тіней змушував згадати цвинтарні крипти чи кабінет чорної магії. Гроза та злива, розігруючи за вікнами свій концерт, посилювали атмосферу, близьку до таємничості масонських лож або зборів змовників, які бажають перебудувати весь світ. Коли повернувся останній із тих, хто втік у туалет, скориставшись перервою – дискусія відновилась.
- Панове, час минає, а ми надто часто відступаємо від головної теми, - почав адвокат Кржижановський. – Повернімося до фактів і відкинемо спекуляції.
- Це ви до мене, пане меценасе?!... - невдоволено зауважив професор, відчуваючи погляд Кржижанівського на своєму обличчі.
- До вас, перш за все, пан Станьчак! Тут ніхто частіше вас не уникає фактів заради безплідної балаканини.