- Ба! Та якби я такий обов'язок мав, то хіба пишався б зараз, що до багатьох грішниць ставився краще за Христа!
- Не згадуй імені Божого всує й у такий спосіб, брате! - пожурив філософа ксьондз.
- Бог мені простить, пане ксьондз, це його професія. За умови, що він взагалі щось почув, бо звідки мені бути впевненим, що він є серед нас?
- Бо Бог усюди!
- І в Треблінці теж?
- Це вже демагогія!
- Звичайно. Тобто він усюди?
- Усюди!
- Зрозуміло. Він усюди, оскільки за самим визначенням він усюдисущий. Жаль тільки, пане ксьондз, що по суті своїй він ще й мовчазний. І результатом цього стає, що будучи співучасником усіх суттєвих зборів, він не є повноцінним партнером, адже що це за учасник дискусії, який уникає діалогу?
- Господь Бог каже інакше...
- Безголосно?
- Голосом інших людей.
- Розумію – голосом обраних. Хоч би, голосом пана ксьондза...
- Сподіваюся, що так, брате мій! Я проти того, щоб видавати Мюллеру людей у жертву, будь-яких людей!
- Так це і є "vox Dei"[27]!
- Напевно, така воля Божа з цього питання!
- А де була його воля у вересні тридцять дев'ятого?
- Бог втручається інакше...
- Ага, як у Катині та Пальмірах[28]?
- Боже милостивий, та перестаньте ж весь час нести блюзнірства!
- А вони теж розраховували на милосердя Боже, святий отче!... Ті, хто зачинений у підвалі у Мюллера, набагато більше розраховують на викуп або на те, що їх відіб'ють партизани. Але ми вже знаємо, що ніякої збройної операції не буде, оскільки тоді пани Мертель з Кортоном не кричали б тут так сильно за панів Тригера з Островським. Vulgo: все тепер у наших руках. Щоправда, лише щодо кількох ближніх – чотирьох, які продовжать своє існування, і чотирьох яких треба негайно здати – але все залежить від нас. Блаженне почуття всемогутності! Як це здорово, рятувати Господа Бога – а, панове?!
Слова професора засіяли тишу, просякнуту страхом і невпевненістю. Ніхто не хотів говорити, тож Станьчак порахував, ніби поле залишили за ним.
- Панове, альтернатива надто проста – або ми голосуємо і проводимо обмін з Мюллером, як того бажають пан граф, пан адвокат та низка бойовиків; або ми кладемо на Мюллера з приладом, як того хочуть пан магістр, пан поштмейстер, пан радник і пан піп. Не знаю лише думки пана редактора. Що ж до пана ювеліра, то я впевнений, що, незважаючи на те, що він мало що сказав – голосуватиме за обмін…
Тут він запитливо глянув на Бартницького.
- Якщо голосування буде, тоді пан професор сам переконається, чи вгадав він чи ні, - холодно відрізав ювелір.
- Тоді повернемось до наших баранів. Отже, ми маємо дві можливості. Якщо ми вибираємо другий варіант, тобто відмову – тоді слід негайно приступити до загальної молитви, сподіваючись, що Господь Бог особисто попрацює над тим, щоб повернути в Руднику справедливість. Я правий, пане ксьондз?
- Молись, брате мій, щоб Бог вигнав сатану з душі та думок твоїх!
- А чому пан ксьондз вважає, ніби такий ось інкуб проживає в мені?
- Бо чую, що ти кажеш! Із самого початку – суцільні дурниці та диявольщину!
- Але ж я висловив власну віру в Божественне всемогутність, всі присутні можуть бути свідками!
- Практично всі присутні вже докоряли вам за те, що ви тут балакали! Віру висловили?... О ні – ви знущалися з Божого всемогутності!... Чи ви збожеволіли, чи повністю віддалися дияволу!
- Запевняю пана ксьондза – ні. Зізнаюся, бувало я заздрив Фаусту, попик… Але я стримався.
- Твої слова, сину мій, все твоє марення, доводять зовсім інше!
- Весь мій статус, попик, від квартири до одягу, доводить, що я говорю правду! Хоча весь час страждаю від нестачі готівки – але залишаюся істотою незалежною. Нікому я не зміг піддатися остаточно, в тому числі і дияволу, і тому не зробив такої кар'єри, як ті, що щонеділі мчать до меси, несучи за пазухою диявола або кількох чортенят. А потім, завдяки сповіді, залишають цих дияволів усередині храму і виходять чистенькими, немов незаймана дівчина. Математичне питання: скільки ж чортів, витягнутих сповіддю з душ, що каються, міститься на одному квадратному метрі Божого дому?
- Ось так ось усі атеїсти і язвлять! – розпалився ксьондз. – Богохульствуєте охочіше, ніж думаєте, і вам легко це творити!
- Неправда!... Нам зовсім не легко, — промовив Станьчак тихіше, в його голосі зовсім не було глузування. — Найшкідливіший і найгидкіший католик йде по життю легше, ніж найпристойніший атеїст, бо він знає, пане ксьондз, що доктрина застрахувала його. У вас безліч запобіжних клапанів - починаючи з хрестика на шиї каналії, закінчуючи сповіддю, завдяки якій каналія стає білою і пухнастою.
28
Про Катинь у нас, більш-менш, відомо, хоча спори і досі не вщухають. Пальмірський цвинтар — некрополь, що знаходиться на території Кампіноського національного парку на околицях села Пальміри гміни Чоснув Новодвурського повіту Мазовецького воєводства. Некрополь має статус місця національної пам'яті. На цвинтарі поховано понад 2 тисячі осіб, убитих під час масових розправ у період з 1939 по 1943 рік. Різні джерела згадують про різну кількість похованих. До липня 1941 року на околицях Пальміри серед лісових насаджень було проведено не менше 20 масових страт, під час яких було страчено близько 1700 цивільного населення Варшави, головним чином доставлених з варшавських в'язниць Мокотув і Пав'як або заарештованих під час облав. Найбільша розправа відбулася 20-21 червня 1940 року, коли під час проведення "Акції AБ" було розстріляно 335 представників варшавської інтелігенції, ув'язнених у в'язниці Пав'як. Під час розстрілів дотримувалися підвищених запобіжних заходів та маскування, під час яких місця розстрілів оточувалися жандармерією і під час страти не використовувалися польські робітники. Місця страт маскувались посадкою саджанців. Проте місця розстрілів були відомі місцевим жителям.