- Та хіба б я посмів?! Тож нехай пан ксьондз не боїться...
- А я й не боюся!
- …Хай пан ксьондз не боїться діалектичної балаканини філософа. Скоріше вже, побоюйтеся фактів. Хоча б тих, які доктор Хануш міг би надавати пану ксьондзу нескінченно. Запитайте у нього про дітей, які вмирають на лікарняних ліжках, і про їхніх матерів, які намагаються вимолити у Господа здоров'я для своїх короїдів. Можливо, у Старого проблеми зі слухом, і ці жінки занадто тихо моляться, га? Але навіть при всіх своїх проблемах зі слухом, Він повинен чути гуркіт гармат? Тут я маю на увазі битви та священиків обох воюючих сторін. Такий священик постійно молиться до Небес, благаючи, щоб його армія перемогла. Для Господа Бога такі молитви перед битвами і під час них повинні бути дуже незручними, адже вони створюють дилему: кому тут допомагати? А якщо ще прапори обох сторін, що б'ються, вишиті зображеннями святих або зображеннями самого Христа… Поділ милосердя і всемогутності між тими, хто ненавидить один одного і намагається знищити супротивника - дилема малювання складна, так що я не заздрю Передвічному у цій роботі і розумію, що в таких ситуаціях Він не може бути ефективним як карета швидкої допомоги.
Ксьондз Гаврилко замість того, щоб продовжувати суперечку, склав долоні і беззвучно молився. Це відібрало голос у Станьчака, тому запанувала похмура тиша. Її перервав меценас Кржижановський, обережно прокашлявшись (ніби намагаючись усіх розбудити), а потім сказав:
- Що ж… Господь Бог не звільнить нас від обов'язку, панове… Ми тут вели дискусію щодо статусу диявола та його ролі… Думаю, всім ясно, що диявол, з яким маємо вести справу ми, це гестапо…
- А особисто – Мюллер! – уточнив Кортонь.
- Саме, інфернальний Мюллер… Я не стверджую, ніби нам вдасться перехитрити Мюллера, коли ми вирвемо з його кігтів кількох гідних людей, але кажу, що відмова від цієї дії була б злочином…
- Це знову певний вид шантажу! - запротестував Малевич. - Прошу не використовувати цю безглузду паралель!
- Панове, я прошу лише одного, - продовжив адвокат, ніби цих слів і не було. – Прошу, щоб ви ще раз подумали над тим, чи коштує життя бандита та сутенера стільки ж, скільки життя тих людей, яких ми можемо врятувати завдяки обміну.
- Стільки ж воно не варте, але цей факт ще не є достатнім аргументом на користь заміни! - заявив Брусь.
- Правильно, - підтримав Малевич. – Ми можемо оцінювати заарештованих гестапо набагато вище, але не маємо права самим видавати будь-яких людей у руки гестапо!
- А ви не подумали над тим, що відмова від такої гри дорівнювала б видачі вами ж до рук гестапо людей, яких фрици вже заарештували і хочуть розстріляти? – спитав Мертель. – Питання пряме: кого варто рятувати – групу патріотів чи групу покидьків суспільства?
- Це вже чисто риторичне питання, - зауважив Клос.
- Відповідь може бути тільки одна! – парував Кортонь. – Проблема ж полягає в тому, що бандит та сутенер – це двоє, а нам треба мати чотирьох!... Пропоную того браконьєра, який колись підстрелив лісника Каперу. Прізвища його я не знаю, але нам усім відомо, що він жене самогонку, якою споює хлопів.
Ксьондз перервав свою молитву і скрикнув:
- Ви вчините смертний гріх! Гріх непробачний! Вам не можна втручатися у вироки Провидіння!
- Та що таке пан ксьондз каже! – не витримав Мертель. – Якщо в ході засідки ми відбиваємо хлопця, якого німці везуть на смерть, то, виходить, також втручаємось у вироки провидіння? І що нам не можна?!
- Твоя засідка, сину мій, і її успіх, це і є вирок Провидіння. Але вам не можна бажати так, як хочете зараз! Ви не маєте права рятувати одного безневинного від смерті, виставляючи на смерть іншу людину!
- Значно найгіршу людину! – стояв на своєму Кортонь.
- Хто дав вам право засуджувати людей таким чином, брате мій? І якщо ви узурпуєте для себе подібне право, то як поясните це на Страшному Суді?
- Ось вам, пане ксьондз, теорія меншого зла, - кинув філософ.
- Залиште це Господові, брате…
- Передача боротьби зі злом у прерогативу Господа Бога практикувалася дуже давно, святий отче, вже десятки століть, а результату ніякого, - не поступався професор. – А за три сотні років до Різдва Христового якийсь тип на ім'я Епікур… Пан ксьондз знає, хто такий Епікур?
- Напевно, якийсь розумник, схожий на тебе, брате мій! – пирхнув Гаврилко.
- Схожий, але трохи більший гедоніст. Ага, і ще він був греком, а ніяк не слов'янином. Але теж філософом... Так от, цей грек ставив питання приблизно таким чином: або Бог хоче ліквідувати все зло, але не може, або може - і не хоче, або - і не може, і не хоче, або - і може, та бажає. Далі йшов аналіз цих варіантів; якщо він хоче і не може - тоді він слабкий, що якось для Бога недобре; якщо він може і не хоче - тоді він немилосердний, що теж якось погано підходить Богові; якщо він і не може, і не бажає - тоді він і слабкий, і не любить людей, отже, який він тоді Бог; і нарешті, якщо бажає і може, а тільки тоді він був би гідний істинного Бога – тоді чому ж на землі стільки зла, чому Бог не ліквідує зла та його виробників, тобто усіляких сволот?