- Може, він бажає, щоб ми робили це від Його імені? - запропонував Кржижановський. – Може він підтримує лише активних людей, які борються проти зла ділом? У нас якраз виникає така нагода…
- Це Сатана підсовує вам наказ чекати на те, щоб зробити смертний гріх! - простогнав Гаврилко. - Ваше найменше зло є обманом, що веде до пекельного страждання, брати! Залиште це Спасителеві! Невідомі шляхи Господні, і навіть те, що призводить до страждань наших і до болю, може бути…
- І навіть має бути, пане ксьондз! - процідив Станьчак, - не дозволяючи ксьондзу закінчити, - хоча Кржижановський уже сигналізував поглядом необхідність хоч якось заспокоїти священика. - Воно має бути тим злом, яке добром закінчилося, бо, як ми знаємо "немає такого поганого, в якому не було б хорошої сторони", знаємо ми і те, що "страждання облагороджують", отже - облагороджують будь-які страждання! Не забуватимемо і про те, що страждання відкриває для людей райську браму, отже, Мюллер, будучи катом, виконує на Землі функцію білетера до Раю – функцію чесноти! А на Небі той самий Мюллер буде грати роль грішника, що покаявся, і врятованого, тобто помилуваного "нескінченним милосердям". Формально ж, там можуть траплятися колізії, коли на тротуарах у раю жертви гестапо та НКВС зустрінуть тих самих гестапівців та енкаведистів. Але чи мають вони кланятися всім перехожим?
- Цей Мюллер ні за які солодощі не врятується! - скреготів зубами поліцейський.
- Тихенько, тихенько, пане старший сержант! Якщо йому відпустять гріхи – а якийсь фрицівський вікарій обов'язково відпустить йому гріхи, як тільки гестапівець забажає піти на сповідь – тоді його автоматично врятують! Не забувайте, що на думку євангелістів, велика радість на Небесах від одного бандюги, що покаявся...
- Але ж Писання каже, що скоріше верблюд пройде через вушко голки, ніж розбійник потрапить на Небо! – похвалився своєю ерудицією Годлевський. - Я правий?
- Майже, пане старший сержанте, бо там йшлося не про розбійника, а багатшого, у якого будуть складнощі при вступі до Царства Небесного. До речі, мало хто знає, що цей фрагмент Євангелія говорить про ворота, а точніше – хвіртку у стінах Єрусалиму, яку називали "голковим вушком", оскільки пройти через неї міг лише піший. Ну а багатії, якщо я добре пам'ятаю, протягом кількох сотень років купували для себе у церкви повне відпущення всіляких гріхів, навіть in blanco, тобто – до кінця днів своїх. Мати прощення усіляких гріхів заздалегідь, ще до того, як ті скоєні – ось це мені подобається, попик!
– Такі… такі старовинні помилки Церква вже не… – спробував пояснити Гаврилко.
- Так, таке відбувалося ще в доісторичні часи. Але досі актуальним є принцип, що в Небесах більше радіють з приводу одного розбійника, що покаявся, ніж сотні святим. Так що ваш Бог дуже зрадіє, коли зможе дати притулок у себе на грудях капітанові Мюллеру.
- Годі вже, годі! - обрушився на філософа Малевич, помітивши, що Гаврилко знову вкрив обличчя в долонях і схилив голову. - Перестаньте!
- Особисто я думаю те саме, - сказав Бартницький. – Пан професор зайшов надто далеко…
- Правда, пане валютчику?
- Так, пане професоре. При всій моїй повазі до вашої ерудиції та логіки, я й сам уже не можу це слухати. Чому ви так знущаєтеся з священика?
- Дорогий мій валютчику...
- Чому ви дозволяєте називати себе "валютчиком", пане Бартницький, - розгнівався Клос.
- Тому що я й справді валютчик, тож це мене не ображає.
- А ось мене ображає, коли пан Станьчак каже "пілюлькін", - обізвався Брусь.
- Начебто б при цьому ви перестали пілюлькиним бути! – пирхнув Станьчак. - Або, ніби Клос перестав бути паперомаракою. А вас, пане старший сержант, ображає слово "глина"[29]?
- Хоч горщиком кличте, - знизав плечима той, але, може, ви вже перестанете нападати на пана настоятеля?
- Я якраз питав у пана Станьчака, навіщо він це робить, - нагадав ювелір.
- Тому, що пан ксьондз, лякаючи нас смертним гріхом, не тільки розходиться з істиною, а й знову блюзнірствує, бо заперечує всю суть існування власного Бога, весь сенс Його існування, Його професію!