- Яку ще професію?
- Приятелю, мабуть, ви часто прогулювали уроки Закону Божого... Я вже казав, що професією цією, сенсом існування Христа є прощення! – повідомив філософ.
- Тут пан професор правий! – кивнув Кржижановський. - Тож тепер ми без усіляких побоювань можемо прийняти рішення щодо бранців Мюллера, і це ніяк не закриє нам дорогу до Раю!
– Абсолютно не закриє, пане меценасе, – підтвердив Станьчак. – У Небесах повно прощеної сволоти.
Кржижанівський остовпів і зблід, наче людина, якій відміряли шикарний ляпас. Його спрямований на філософа погляд був переповнений докором, ніби змовник звинувачував свого партнера в зраді. Він не знав, що сказати. Його врятував Седляк.
- Шановні панове, мабуть, ми вже всі сказали… У мене вже немає бажання брати участь у цій клоунаді і молоти язиком даремно.
Він підвівся, відсуваючи стілець, і практично одночасно з ним піднявся радник Малевич зі словами:
- Я йду з вами, пане начальник.
- Яка чудова одностайність, - зааплодував Мертель. — А я й не знав, що пан радник теж таварішч. При нагоді червоне шило вилізло з мішка!
- А у вас з голови ніколи не вилізе патріотичне мило з повидлом, які затьмарюють ваш розсуд, навіть не розум! – відгавкнув Малевич. – Я не комуніст, навіть не соціаліст чи прихильник будь-яких лівих, але тут це не має жодного значення. Тут значення має те чи інше відношення до договорів із гестапо. Тільки я не докладу рук до цієї не надто богоугодної справи!... Так, правда, я хотів дискутувати, переконувати колег, але бачу, що все це не має сенсу. Та й болісно – адже вже друга година ночі, а мені ще треба відпочити.
Скрипнув третій стілець, що відсувається від столу – стілець лікаря.
- Мене теж не переконали, пане адвокат. Вибачте, пане граф... І прошу нас не вмовляти, що, покидаючи ці збори, ми прирікаємо професора Стасінку на смерть, бо це демагогія!
Четвертим піднявся Брусь і звернувся до Кортоня і Мертеля, пронизуючи другого поглядом, в якому відчувався виклик:
- Прошу не переконувати нас виявити свої патріотичні обов'язки, шановні ватажки збройних сил Лехістану! Слова вже не вплинуть, а на ваші завуальовані погрози мені начхати!
- Ой, який ви хоробрий, пане магістр! - з похмурим глузуванням промовив Кржижановський. - Але, на мою думку, втеча від відповідальності завжди властива боягузам!... Ну, скажіть-но, панове втікачі - чи бачите ви якийсь інший - крім обміну - шанс на порятунок цих чотирьох?
- Мабуть, такий шанс є… - без особливої впевненості заявив Малевич.
- Слухаємо вас, пане раднику, уважно слухаємо.
- Потрібно твердо заявити цьому Мюллеру, що в гру входить лише викуп чотирьох заручників, без того, щоб вказувати когось іншого на їх місце.
- Капітан Мюллер не погодиться на це, – заявив граф. – Він говорив чітко, що без обміну трансакції не буде, як не буде жодного договору.
- Він не погодиться?... Якщо він не погодиться, тоді вісімдесят тисяч доларів підуть повз його носа! Думаєте, він не вміє рахувати? Начебто він настільки дурний, щоб махнути рукою на такі гроші?
- Зрозуміло, що ні! - зрадів Годлевський. - Мюллер не ідіот. Від такої здобичі нізащо не відмовиться!
Бартницький теж так вважав:
- Можливо, що це і не зовсім так, як двічі по два – чотири, але дуже ймовірно.
- Я теж так вважаю! - підійшов Клос. - Мюллер погодиться, напевно погодиться!
Перспектива виходу з честю розслабила обличчя. З дедалі більшої кількості очей виходило полегшення. Кржижановський був дещо збентежений, але не протестував:
- Що ж, коли ви, панове, так вважаєте... А ви, пане граф?
- Я підкорюся будь-якому рішенню, яке ви, панове, приймете - для цього я і запросив вас до себе додому. Але я маю умову – рішення має бути схваленим одноголосним.
- Це може бути складним, - стурбувався Клос.
- Так, але я хочу мати одноголосний вердикт.
- Чому це складно? - спитав Брусь. - Для цієї пропозиції ніяких заперечень бути не може, вона найкраща.
Хануш, погоджуючись, кивнув головою. Кржижановський звернувся до Седляка, єдиного дисидента, який все ще не висловив схвалення.
- А ви, пане начальник? Чи подібна пропозиція чимось вам не підходить?
- Та ні, ідея хороша... Треба було з неї і починати, і ми зекономили б купу нервів і дурних слів, пане меценас.
- Тоді прошу до столу, виконаємо формальності, - почав диригувати Кржижановський. – Голосуватимемо.
Магістратор, лікар, ювелір та начальник пошти повернулися до столу та посідали.
- Голосуватимемо, піднімаючи руки. Хто за…
Не встигли вони підняти руки, як господар перервав адвоката:
- Хвилинку, панове, я забув вам повідомити про щось важливе. Хочу попередити, що якщо концепцію пана радника Малевича буде проголосовано, то я її, напевно, виконаю. Втримати мене вже нічого не зможе!