Жодна тиша в попередніх перервах у дискусії не була такою глибокою. Декілька людей подивилося на Гаврилка, але той опустив голову і знову беззвучно молився.
- Не радив би ховатися в підвалі чи в церкві, скоріше вже – в хащі, - порадив Станьчак, позіхаючи на весь рот.
- У ліс бігти? – здивувався лікар.
- А ви віддаєте перевагу могилі? - запитав Клос.
- Про лікарню вам не слід турбуватися, лікарю, - заспокоїв лікаря філософ. – Професор Стасінка впорається і без вас.
Малевич зі стогоном схопився за голову:
- Ні, все це не має сенсу!
- Хіба що… – спробував розвинути якусь думку Седляк.
- Пропоную повернутись до дискусії, - випередив його Мертель. – Пан директор Кортонь згадував того браконьєра-самогонника, як його там?
- Я навіть не знаю імені того типа, панове, - відповів Кортонь.
- Я знаю, – буркнув Годлевський. – Басинець… Юзеф Басинець…
Надворі гриміла гроза, наче "фортиссімо" труб, що оголошують початок Страшного Суду.
АКТ VI
Коли надворі похмура спочатку сірість робилася дедалі прозорішою, у їдальні залі графського палацу залишилося лише двоє – господар і філософ. Станьчак уже мав за собою викликану втомою кризу, а перед собою – дорогу до порожнього будинку, тобто він зовсім не поспішав. Йому здалося, що поспішати має Тарловський.
- Вам треба звідси тікати, пане графе.
- Чому це я мав би тікати?
- Тому що незабаром сюди примарширують Совіти. А вони "панів" не люблять. Вас повісять на люстрі, а вашого сина декласують. Він чиститиме чоботи повелителям червоної Польщі, яка житиме як радянська губернія, керована Седляками та іншим бидлом, тобто колаборантами-ренегатами, що розплодяться тут немов щури і будуть пити кров цього народу як вічно ненаситні воші. У Руднику царком буде товариш Бронек, наш улюблений поштмейстер... Він уже погнобить...
- Вас теж, пане професоре... так що й вам слід тікати.
- Я вже надто старий, втомлений і лінивий, щоб тікати від червоного бидла, від усієї цієї комуністичної чуми, але вам, графам, раджу це зробити – без жодних жартів. Потоцькі вже пакуються і виїжджають із Ланцуту.
– Куди?
- Не знаю. Схоже, спочатку у Відень, а потім далі на захід.
- За допомогою німців?
- Мабуть, так... Ви також могли б скористатися своєю домовленістю з Мюллером. За таку ж купку доларів.
Граф махнув рукою.
- Не можу я зараз думати про це! У мене голова тріщить після всього цього жахливого диспуту!
- Жахливого? А я його вважаю навіть дуже цікавим. Стільки нового відкрилося... І весело було, як холера! Усього можна було очікувати, пане графе, але те, що думаючи про порятунок заарештованих, ми станемо ще сваритися з приводу баб, похоті та питань статі – такого я не міг передбачити навіть по п'янці! Серед усіх ідіотських тем нашої дискусії – це була найідіотськіша. Якоїсь миті я злякався, що пані графиня засварить усю компанію…
Обидва глянули на фотографію, що стояла під дзеркалом.
- Все це я зробив заради неї, пане Станьчак… — прошепотів Тарловський. – Це була чудова жінка… Красива, але й розумна…
- Серед дам таке зустрічається рідко, – прокоментував зізнання філософ. - ...Як правило, жінки "думають задом", як стверджує один мій двоюрідний брат.
Граф лише роздратовано змахнув рукою і скривив куточки рота.
- Професор!... Вам уже не потрібно мутити їм голови подібними словами - їх тут вже немає!... Втім, всі ми мислимо геніталіями - і чоловіки, і жінки, але чому ж лише над жінками знущаються, ніби "жінка маткою думає"?!
- Може тому, що матка розумніша за хрін… Знущаючись, ми мстимо всім їм…
- Я не належу до тих що знущаються! - гаркнув Тарловський.
Облаяний професор замовк. Граф теж замкнувся у собі. Він сидів на своєму інвалідному візку, трохи схиливши голову, ніби намагаючись вловити вухом далекі, гаснучі звуки рояля. Перед ним, на столі, лежали чотири стопки доларових банкнот (кожна пачка була оперезана аптекарською гумкою), але він їх не бачив – у нього були ті розплющені очі сліпих, містиків та людей, які бажали звільнення в смерті. Філософа, мабуть, це налякало, і він стурбовано запитав:
- Пане граф, ви себе добре почуваєтеся?
Той замість того, щоб відповісти, лише злегка кивнув.
- І про що ви замислилися, якщо можна спитати?
- Про сина…
- Незабаром ви його побачите.
- …І про те, що це ви врятували мені сина…
- Швидше вже, це моя нестримна мова, пане графе!
- …І ще дещо про що…