- Пане граф!... - похитав пальцем німець, одночасно накладаючи на обличчі міну, повну несхвалення. – Заспокойтесь!
- Дайте спокій моїй дитині, Мюллер!
- Але ж я з нього не знущався, я його навіть пальцем не торкнув, гер Тарловський! Ви, можливо, й не повірите, але я ніколи не б'ю в'язнів.
- Тому що у вас є для цього особливі люди!
- Це правда, у мене є такі люди, які користуються нагайками, металевими прутами та гумовими палицями. Я набагато гірший – я користуюсь словами. Лише словами. Я тут не говорю про накази, які віддаю своїм людям – маю на увазі слова, спрямовані мною проти ворогів. Є такі слова, пане граф, порівняно з якими фізичний біль мало що означає – слова-відмички, які вирішують проблеми катів, натомість завдають жертвам найвищого болю. Потрібно знати потрібний набір слів і правильно ним користуватися, це залежить від ситуації та умов.
Цього разу Тарловський уже не міг сховати зневаги:
- Ви говорите про залякування чи шантаж людей беззахисних, людей, що повністю залежать від вашого настрою, гер Мюллер!
- Зовсім необов'язково, любий мій граф. Я говорю про те, щоб дати можливість вибору людям, які хоча б частково залежать від себе самих. Я хочу довести цим людям, що огида, яку вони відчувають по відношенню до ката, зовсім несправедлива, адже вони мало чим від цих катів відрізняються, адже вони й самі здатні на такі жахливі речі, вони самі здатні робити ганебні вчинки…
- Риторичне зрівняння катів та жертв – це надто гидка софістика чи діалектика, щоб я міркував над цим, капітан!
– Тоді тільки слухайте. Ручаюся, що воно того варте, адже урок вам дає експерт. Я ці проблеми вирішую не теоретично, але практично, пане граф, причому вже давно, чи не щодня. І якби мені довелося сказати, чому, перш за все, навчила мене така практика – якому принципу, якому правилу, якому канону – я б заявив, що і жертви, і їхні кати абсолютно однакові сволоти, різниці ніякої!
- Легко говорити, коли ти...
- Кат?... Гаразд, Тарловський, нехай і так. Але, прошу мені вірити, я не брехав – катую я виключно словами. Методи можуть відрізнятися, залежно від людей та від умов; всупереч першому враженню, шантаж та залякування зовсім не є моїми фаворитами. Я віддаю перевагу, наприклад, жорстокості надання вибору.
- Якого вибору?
- Скажімо так, безжального. Вибору жорстокого, підступного, вбивчого. І так далі – усіляких диявольських прикметників тут вистачає.
- Бракує лише людяності, гер капітан.
- Людяності – як казкового ідеалу. Ми ж говоримо про людяність реальну, якою до ідеалу дуже далеко. Людина постійно отримує вибір від долі, і весь час вона використовує цей шанс дуже погано. Коли жертва отримує можливість вибору від ката – вона отримує вибір без ідеального шансу, і тому результат створює ідентичний. А може, ще гірший. Тепер ви розумієте, чому я сказав, що цей вибір безжальний до жертв. Для катів він є психологічно інтригуючим. Людина, яка не знає апарату репресій, поняття не має, що ставити людей перед вибором – це захоплююча гра.
- Ну звичайно! - буркнув граф з гіркотою, що маскує роздратування. - Мене ж не бавить навіть слухати про це, Мюллер.
- А все тому, що ви серед тих, хто програв, а не серед переможців. Якби ви були лондонським купцем в Індії вісімнадцятого століття… Ви коли-небудь чули, як чиновники Східноіндійської Компанії змушували тоді індійських селян платити надмірно високі податки? Зв'язували разом батька і сина, і хльостали тільки з одного боку так, що удари падали або на батька, або на сина – кожен з них міг прийняти удари на себе, підставляючи власну спину, або, якщо був сильнішим, міг заслонитися від шмагання чужим тілом. За допомогою слів можна створювати таку ж підступність. Ось якби, наприклад, у вас була б ще й донька, і якби я запропонував вам вибір: я поверну вам сина, якщо натомість ви віддаєте мені доньку потішитися в ліжку?
- Я пропоную гроші та себе!
- Вас я відкидаю, про це ми говорили вже двічі, зрозумійте нарешті, що для мене це питання гарного смаку… А ось гроші я не відкидаю – двадцять тисяч доларів за життя адепта орнітології, пане графе. Ось тільки…
- Згоден, гер Мюллер! – перебив його втішений Тарловський. - Тільки я не маю доларів. Пропоную вам марки чи прикраси.
Мюллер скептично похитав головою і розчавив недопалок на дні попільнички.
- Зізнаюся вам, графе, що падіння попиту на біржах Сталінграда та Курська якось відібрали мою віру в майбутнє марки. А золото – штука надто важка.
- Тоді як…
– Тут немає жодної проблеми. Ювелір, гер Бартницький замінить вам дерев'яні на зелені в будь-якій кількості. Проблема в чомусь іншому. Ваша пропозиція, пане графе, для мене становить занадто великий ризик.