- І що, ви намагалися з ними говорити зараз?
- Так, уже вів переговори з ними про викуп Дуньського.
- З ким же, з Мюллером?
- Ні, з його заступником, Лотцем. Це найжадібніший фриц у нашому районі. Але той відмовив, стверджуючи, ніби справа безнадійна. Тепер я бачу, що не безнадійне, ось тільки витрати в кілька разів більші за звичайні, і що Мюллер бажає сам отримати весь навар.
- Він задовольняється лише половиною.
- Так, звичайно, половину він повинен віддати Краусу, фюреру любельського гестапо. Вони всі тут йому завдячують, без подібної данини вилетіли б із гри блискавкою.
- Звідки це вам відомо?
- Пане граф, якщо чотири роки займатися лівими справками з окупантами, так багато чого дізнаєшся. Іноді я навіть думаю, що знаю занадто багато, і розмірковую про те, як би забитися в якусь мишачу нору, до того ж подалі звідси.
- Ви боїтеся, що вони можуть вас?..
- Вони, чи наші, через те, що я торгував із бандою фриців. Той факт, що на наших я не раз "скидався" і купував зброю, мені може й не допомогти, бо одна холера знає, кому я платив. Приходило двоє та брало гроші для лісових. Але чорт знає, а чи справді вони були від лісових! А якщо й від лісових, то питання навіть складніше – від яких лісових?
- А хіба не байдуже?
- Ні, оскільки в наших лісах сидить і АК, і НЗС, блукають червоні з АЛ[4]. Ці останні - звичайнісінькі бандити, тільки грабують і ґвалтують, хоч і називають себе народним партизанським рухом, і "на реквізиції" не йдуть без мундирів. Усіх їх уже засудили – НЗС ганяються за ними та бажають перестріляти. АК-вівці їх теж охоче б перебили. Ну і взаємно – червоні вже здали гестапівцям двох АК-івців, що мешкають у селі, а двох інших пристрелили у лісі. Жандарми спалили все село, і тому тепер і НЗС, і АК не пробачать червоним.
- А хто підірвав рейки?
- Не знаю. Може АК, може НЗС, цілком можливо, що це була спільна робота… Як на мене, пане граф, вся ця робота – найчистіша дурниця. Ну в чому тут інтерес, вбити чотирьох ворогів, щоб за це вбили чотири десятки ні в чому не винних своїх? І це має бути патріотизм? Але не будемо про політику, долі не змінити. Хіба що трохи скоригувати, якщо цей ваш гешефт із Мюллером вдасться.
- Ви мені допоможете, пане Бартницький?
- Ясна річ, пане графе, я куплю ці цяцьки із задоволенням.
- Тут справа не лише у грошах…
- Не тільки?
- Ні… Бачите, я мушу вибрати трьох людей…
— А це вже ви маєте самі вибирати, пане графе. Я лише купець, мене цікавить товар. Розплачуюсь, забираю товар, низько кланяюся та зникаю. Розумію, що вибрати трьох із дев'яти нелегко, бо хотілося б урятувати всіх. Жахлива дилема, тут вам не позаздриш. Але це винятково ваша дилема, на мене прошу не розраховувати, я на це не придатний.
Тарловський крутив у пальцях запалену сигарету, шукаючи слова, якими міг би пояснити найбільш похмуру проблему.
- Тут ще одна річ…
Тембр голосу господаря стривожив ювеліра. Шостим почуттям він винюхав щось більш страшне ще до того, як почув, про що йдеться. Зіниці його звузилися.
- Слухаю вас, пане граф...
- Розумієте, пане Бартницький... Мюллер вимагає, щоб я вказав тих, яких він звільнить за гроші, але так само й їхніх змінників...
– Яких таких змінників?
- Він... він повинен стратити десять чоловік, пане Бартницький.
Мозок ювеліра пронизало розуміння:
- Тобто замість випущених він заарештує чотирьох інших, щоб доповнити десяток! І він вимагає…
- Потрібно, щоб я вказав йому чотирьох інших для того, щоб їх розстріляти. Втім… не знаю, може, щоб повісити…
- Щоби розстріляти. Плакати кажуть про розстріл.
- Це все одно, пане Бартницький. Він хоче, щоб я вибрав нових приречених! І цю умову поставив для завершення договору.
Бартницький підвівся і машинально застебнув піджак. Його руки трохи тремтіли.
- І ви погодилися?
- Так.
- Господи Ісусе!...
- В мене не було вибору. Я хочу врятувати сина, і я зроблю це за будь-яку ціну.
Бартницький бачив у житті багато чого. Він бачив безліч обманів, безжальний шантаж, бачив, як людську гідність розтоптують у різний спосіб, йому траплялося і самому бути учасником таких нікчемних вчинків - але гра Мюллера його вразила. Він і не пам'ятав, щоб губи так тремтіли від жаху.