— Перепрошую, — втрутився я, — але я хотів би наголосити, що стосовно виняткових прав, то я зрікаюся цілковито… Не бажаю для себе упривілейованости. Якраз навпаки… Я ні в чому не хотів би вирізнятися, атож, мені залежить на тому, щоб якнайбільше злитися, зникнути у сірій масі кляси. Увесь мій задум не влучив би в ціль, коли б я був у чому-небудь упривілейований порівняно з іншими. Навіть якщо йдеться про фізичні покарання, — тут я підняв палець, — я повністю визнаю їх спасенний і високоморальний вплив, — виразно застерігаю щодо себе, щоб під цим оглядом для мене не робили жодних винятків.
— Дуже похвально, дуже педагогічно, — сказав пан директор з похвалою. — Крім того, я гадаю, — додав він, — що ваша освіта внаслідок довгого невживання вже виявляє, по суті, деякі прогалини. Під цим оглядом ми, як правило, віддаємося оптимістичним оманам, які легко розвіяти. Чи ви, наприклад, ще пам'ятаєте, скільки буде п'ять на сім?
— Пять на сім, — повторив я, стривожений, відчуваючи, як сум'яття, що напливало теплою і блаженною хвилею до серця, закриває млою ясність моїх думок. Осяяний, паче одкровенням, власним неуцтвом, я майже захоплено почав заникуватися і повторювати, радіючи, що справді повертаюсь до дитинної несвідомости: п'ять на сім, п'ять на сім…
— А бачите, — сказав директор, — саме час, щоб ви записувалися до школи. — Потім, узявши мене за руку, завів до кляси, в якій відбувалася наука.
Знову, як піввіку тому, я опинився в галасі, в цій залі, рійній і темній від мураховиння рухливих голів. Я стояв, малесенький, на середині, тримаючись за полу пана директора, в той час як п'ятдесят пар молодих очей приглядалося до мене з байдужою, жорстокою корисливістю тваринок, які бачать представника тої самої раси. З усіх боків до мене викривлялися обличчя, робилися міни у швидкій здавленій ворожості, наставлялися язики. Я не реагував на ці зачіпки, пам'ятаючи добре виховання, яке я колись отримав. Розглядаючись у цих рухливих обличчях, що були сповнені недолугих гримас, я пригадав собі ту саму ситуацію перед п'ятдесятьма роками. Тоді я так само стояв біля мами, поки вона залагоджувала мою справу з учителькою. Тепер же замість матері пан директор шептав щось на вухо панові вчителю, який кивав головою і позирав на мене з повагою.
— То сирота, — нарешті сказав він клясі, — він не має ні батька, ні матері — не докучайте йому занадто.
Сльози закрутилися мені в очах при цій промові, справжні сльози розчулення, а пан директор, сам зворушений, всунув мене за першу парту.
Відтоді почалося для мене нове життя. Школа відразу поглинула мене повністю. Ніколи за часів мого давнього життя не бував я такий заклопотаний тисячею справ, інтриг та інтересів. Я жив відтепер у одному великому захопленні. Над моєю головою схрещувалася тисяча найрізноманітніших інтересів. Мені пересилалися сигнали, телеграми, давалися змовницькі знаки, мені псикали, моргали і на всі способи нагадували мені на миґах про тисячу зобов'язань, що їх я взяв на себе. Я ледве міг дочекатися кінця уроку, під час якого я з вродженої ввічливости із стоїцизмом витримував усі атаки, щоб ні слова не пропустити з наук пана вчителя. Ледь-но пролунав голос дзвоника, на мене звалювалася та вересклива зграя, нападала на мене із стихійною силою, майже розносячи мене на шматки. Надбігали ззаду почерез лавки, тупочучи ногами по партах, перескакували в мене над головою, вигепувалися через мене. Кожен верещав мені в вухо свої претенсії. Я став центром усіх інтересів, найсерйозніших переговорів, найзаплутаніші й найдражливіші афери не могли обійтися без моєї участи. Я ходив по вулиці завжди оточений галасливою галайстрою, яка невпинно жестикулювала. Пси обминали нас здалека з прищуленими хвостами, з нашим наближенням коти вискакували на дахи, а самотні малюки, зустрінуті по дорозі, з пасивним фаталізмом ховали голову між плечі, приготувавшись до найгіршого.
Шкільна наука ні в чому не втратила для мене чару новини. Наприклад, мистецтво слебезування. Вчитель апелював просто до нашого незнання, він умів видобувати його із швидкістю і спритністю, доходив у нас, урешті-решт, до тієї tabula rasa, яка є підґрунтям будь-якого навчання. Викорчувавши в нас таким чином усі передсуди і навики, він розпочав науку з основ. З силою й натугою ми мелодійно дудукали дзвінкі силаби, сьорбаючи в павзах носом і пальцем витискаючи на книжці літеру за літерою. Мій буквар носив такі самі сліди вказівного пальця, згущені біля тяжчих літер, що й букварі моїх колег.