— Я піду до ресторану принести коньяку, — кажу я.
На це він зривається з жахом, готовий мене супроводжувати. Я заспокоюю його переполох лагідно й рішуче.
— Ви сидітимете, ви спокійно чекатимете, — говорю я йому глибоким, вібруючим голосом, на дні якого бринить прихований страх. Він сідає з непевним усміхом.
Виходжу й повільно йду коридором, потому сходами вниз, коридором до виходу, переступаю браму, перетинаю подвір'я, затраскую за собою залізну хвіртку, і тепер починаю бігти без передиху, з калатаючим серцем, з гупаючими скронями, темною алеєю, що веде до залізничного двірця.
В голові мені скопичуються образи, один страхітливіший від другого. Нетерплячість тварюки, її нажаханість, її розпач, коли вона збагне, що її ошукано. Повернення фурії, рецидив люті, що вибухне з непогамованою силою. Повернення мого батька до Санаторію, його нічим не стурбоване стукання до дверей і несподіваний тет-а-тет із страхітливою бестією.
Щастя, що батько, по суті справи, вже не живий, що це, властиво, його вже не досягає — думаю я з полегшею і вже бачу перед собою чорний цуґ залізничних вагонів, які стоять біля виїзду.
Я сідаю в один із них, і потяг, наче він на то чекав, рушає з місця поволі, без свисту.
У вікні ще раз повільно пересувається й обертається та величезна чаша горизонту, налита темними шумливими лісами, серед яких біліють стіни Санаторію. Прощай, батьку, прощай, місто, якого я вже не побачу.
З того часу я все їду та й їду, аж якось ніби задомовився на залізниці, і мене толерують тут, волоцюгу із вагона до вагона. Великі, як покої, вози повні сміття й соломи, протяги провірчують їх наскрізь у сірі безбарвні дні.
Мій одяг подерся, потріпався. Подаровано мені зношений мундир залізничника. Лице моє обв'язане брудною шматою внаслідок спухлої щоки. Сиджу в соломі і дрімаю, а коли хочу їсти, стаю в коридорі перед купе другої кляси і співаю. І вкидають мені дрібні монети до моєї кондукторської шапки, до чорної шапки залізничника, з обдертим дашком.
Переклав Андрій ШКРАБ'ЮК
Публікації:
Б. Шульц. «Цинамонові крамниці», «Санаторій Під Клепсидрою». — Львів, ВС «Просвіта», 1995.
Словник незвичайних слів
авспіції • у стародавньому Римі — ворожіння, особливо з лету птахів; ворожба; «перебувати під добрими (поганими, щасними, лиховісними і т. ін.) авспіціями» — себто під доброю і т. ін. ворожбою; інше значення стародавнього вислову «перебувати під чиїмись авспіціями» — під чиєюсь опікою, або ж керівництвом, зверхництвом, впливом, покровительством
аґнат • тут: найближчий кревний — претендент на престол по чоловічій лінії (лат. agnatus)
алькир • (ще більш зукраїнізована форма — ванькир) — тут: маленька бічна кімнатка, служить(-ла) зазвичай яко спальня
антиципація • передчасне реалізування чого-небудь, випереджання; зокр., у психології: коли передбачаєш подію, яка має статися, і готуєшся її прийняти, займаючи певну визначену внутрішню позицію (лат. anticipatio досл. «упередження»)
Ахеронт • (Ахерон) ріка у підземному царстві мертвих Аїді (Гадесі), має притоки Періфлегетон і Кокит; де-не-де ця ріка випливає і на нашу поверхню (напр., в Епірі у Греції)
блам • зшиті хутряні шкурки, відповідно дібрані під оглядом кількости і якости; служать, напр., для підшиття плащів, шуб та ін. (з болгарської)
вернікс • мист.: прозориста живична субстанція, яка застосовується в малярстві для створення паволоки на олійних і темперових картинах, вона-бо забезпечує їх від атмосферних впливів і додає глибини їх барвам
вотивні долоні • молитовно стулені
вусла • губна гармоніка
ґальовий стрій • парадний, урочистий одяг
ґзимс • 1) архітектурний елемент у вигляді поземного, профільованого виступу стіни, який оберігає фасади від стікаючої води; оздоблює внутрішні й зовнішні стіни будинків, а також, напр., грубки; 2) карніз для фіранок, штор