Занурені в розчин кислоти електроди, солоні і вкриті патиною від своєї болісної купелі, починали в темряві проводити струм. Пробудившись із застиглого омертвіння, вони монотонно гули й металічно наспівували, світячи зсередини атомів у ненастанному присмерку тих сумних і пізніх днів. Невидимі заряди набрякали на полюсах і зривалися з них, розлітаючись у звихрену темряву. Ледь відчутний свербіж оббігав сліпою мурашвою струму простір, споляризований у концентричні лінії сил, у круги та спіралі магнітного поля. Тут і там зі сну сигналізували апарати, запізнено і невчасно відповідаючи один одному безнадійними односкладами: крапка, тире — у перервах серед глухої летаргії. Батько стояв поміж усіма пронизливими струмами з болісною усмішкою, приголомшений їхнім затинанням, їхньою недоброю, раз і назавжди замкнутою та безвихідною долею, що монотонно, півскладами-каліками сигналізує про себе з глибин ув’язнення.
Унаслідок тих досліджень батько досяг дивовижних результатів. Наприклад, він довів, що електричний дзвінок, який діє на засаді так званого молотка Неефа[254], звичайнісінька містифікація. Не людина вдиралася тут у лабораторію природи, а навпаки — природа втягувала людину у свої махінації, через людські експерименти доходячи своїх власних цілей, спрямованих не знати на що. Під час обіду батько прикладав кінчик зануреної в суп ложки до нігтя свого великого пальця — й тут-таки в лампі починало деренчати дзвінком Неефа. Вся апаратура була зайвим приводом, загалом недоречним, а дзвінок Неефа був місцем збігу певних імпульсів субстанції, що шукали свої шляхи через людську кмітливість. Природа хотіла і діяла, людина ж була осцилювальною стрілкою, човником ткацького верстату, що ходить то в один бік, то в інший згідно з її волею. Людина як така була тільки складником, частиною Неефового молотка.
Хтось кинув слово «месмеризм»[255], і батько відразу ж підхопив його. Коло його теорії зімкнулося, знайшло свою останню ланку. Згідно з тією теорією, людина була всього лише перехідним станом, тимчасовим вузлом месмеричних струмів, які там і сям плутаються в лоні вічної матерії. Всі винаходи, з нагоди яких людина так тріумфувала, були пастками, що ними її заваблювала природа, механічними пастками невідомого. Батькові експерименти набирали дедалі більше магічно-факірських ознак і присмаку пародійного жонглерства. Я не говоритиму тут про всілякі його експерименти з голубами, яких він, маніпулюючи паличкою, розманіпульовував на два, на три, на десять, щоб згодом, поступово й насилу, вманіпулювати назад у паличку. Далі він піднімав капелюха, й вони по черзі вилітали, тріпочучи, верталися повним складом до реальності, вкриваючи стіл схвильованою, рухливою та туркітливою зграйкою. Часом батько переривав експеримент у несподіваному місці, нерішуче спинявся із заплющеними очима й за мить підтюпцем біг у сіни, де запихав голову в отвір димаря. Там було темно, глухо від сажі і блаженно, ніби в серці ніщоти, теплі струми циркулювали вгору і вниз. Батько заплющував очі й деякий час отак стояв у тому теплому чорному ніщо. Ми всі відчували, що той інцидент був недоречний і начебто виходив поза лаштунки справи, тож ми внутрішньо закривали очі на сам його не влізлий у жодні береги факт, що належав до цілком іншого порядку речей.
Батько мав у своєму репертуарі суттєво депресивні штучки, які пронизували справжньою меланхолією. Стільці в нашій їдальні були з високими майстерно різьбленими спинками. Там були цілі гірлянди листків і квітів у реалістичному стилі, але варто було батькові їх торкнутись, як різьблення раптово набирало напрочуд смішного вигляду, незбагненного сенсу, починало миготіти і по-змовницькому підморгувати; все це було якось невимовно, до нестерпності сороміцько — поки підморгування не починало набирати цілком окресленого напряму, нестримної невідпорності, й тут деякі з присутніх починали вигукувати: «Тітка Вандзя, як викапана, тітка Вандзя!» — дами заходилися писком, бо то була тітка Вандзя як жива, ні, вона сама вже зайшла у гості, сама сиділа і провадила свою нескінченну балачку, не даючи нікому і слово вставити. Батькові дива самі собою знецінювалися, бо це не був ніякий привид, а справжня тітка Вандзя в усій своїй натуральній простоті, що не припускала й думки про якесь диво.
254
М о л о т о к Н е е ф а — один із типів електричного переривача; використовується для швидкого вмикання і вимикання струму у первинній обмотці індукційної котушки, внаслідок чого виникає перемінна напруга на полюсах вторинної обмотки.
255
М е с м е р и з м — від прізвища німецького лікаря Ф. А. Месмера (1734—1815) — давній метод лікування; базується на так званому універсальному флюїді, що у вигляді «тваринного магнетизму», який виділяє людина, може регулювати нервові розлади й таким чином лікувати різні хвороби.