Юрба сміється. Ви розумієте жахливий садизм, п’янку деміургічну жорстокість цього сміху? Насправді ж, любі пані, нам не сміятися — плакати треба над власного долею, споглядаючи цю неміч матерії, ґвалтованої матерії, над якою вчинено жахне безправ’я. Звідси й виводиться, любі пані, страшний смуток усіх блазнеґолемів[35], усіх чупирадел, розпачливо замислених над своєю смішною гримасою.
Ось анархіст Луккезіні[36], вбивця пані Цісаревої, ось Драґа[37], демонічна й нещасна королева Сербії, ось геніальний молодик, надія і гордість роду, якого знищила гидка залежність від онанізму. О, іроніє цих імен, цих оман!
Чи може в цьому чупирадлі бути хоч щось від королеви Драґи, її двійниця, якась найвіддаленіша тінь її єства? Ця подобизна, ця видимість, ця назва заспокоює нас і не дає спитати, ким для самого себе є цей нещасний витвір. А це ж усе-таки хтось, любі пані, хтось безіменний, хтось нажаханий, нещасний, такий, що ніколи у своєму глухому житті й не чував про королеву Драґу…
Доводилося вам чути ночами страшнюче виття воскових опудал, закритих на всі замки в ярмаркових будах, або розпачливий хор усіх тих фігур з деревини і порцеляни, що гатять кулаками об стіни своїх в’язниць?».
На батьковому обличчі, розвихреному жахіттям усього, що він накликав із темряви, утворився вир зморщок, вирва, просвердлена вглиб, на дні якої палало страшне пророче око. Його борода дивно стовбурчилася, віхтики й пензлі волосся, що лізли з бородавок, родимок, ніздрів, підвелися сторчма на своїх корінцях. Він так і стояв — заціпенілий, з палючими очима, тремтячи від внутрішнього збудження, мов автомат, ув якому щось заскочило й він зупинився намертво.
Аделя підвелася з крісла й попросила нас не дивитися на те, що станеться за мить. Відтак підійшла до батька і, взявши руки в боки та набравши при цьому підкреслено рішучого вигляду, зажадала вкрай незаперечним тоном…
- - - - - - - - - - - - - - - -
Дівчата завмерли з опущеними очима, в дивному заціпенінні…
Трактат про манекенів. Завершення
Одного з наступних вечорів батько продовжив лекцію такими словами:
«Не про ці втілені непорозуміння, не про сумні пародії, плоди простацької та вульгарної нестриманості — ні, любі пані, не про це я хотів говорити, оголошуючи свій виклад про манекенів. Мені йшлося про інше».
Тут батько почав будувати перед нашими очима видиво тієї generatioaequivoca[38], що він вимріяв, себто покоління істот, органічних лише наполовину, якоїсь псевдофлори і псевдофауни, наслідків фантастичної ферментації.
То були витвори, зовні схожі на живих істот, на хребетних, ракоподібних, членистоногих, але видимість обманювала. Насправді вони були аморфні, без внутрішньої структури — плоди імітативних тенденцій матерії, що, наділена пам’яттю, за звичкою повторює одного разу засвоєні форми. Шкала видозмін, яким підлягає матерія, назагал обмежена, і певний набір форм так чи інакше повторюється на різних рівнях буття.
Ті витвори — рухливі, піддатливі на подразнення, але все ж далекі від справжнього життя — можна було отримати завдяки суспензіям деяких складних колоїдів[39] у розчинах кухонної солі. Такі колоїди протягом кількох днів формувались і організовувались у певні згустки речовини, що нагадували найнижчі різновиди фауни.
35
Ґ о л е м
36
Насправді — Л у ї д ж і Л у к к е н і (1873—1910), італійський анархіст, який убив імператрицю Австро-Угорщини Єлизавету в 1898 році в Женеві. Покінчив життя самогубством у в'язниці.
37
Д р а ґ а М а ш и н — одна з дам при дворі короля Сербії Александра Обреновича (1876—1903), яку король пошлюбив усупереч волі родини, двору й народу. Обоє, король і королева, загинули внаслідок замаху 10 червня 1903 року.
38
G e n e r a t i o a e q u i v o c a
39
К о л о ї д и