Попустивши собі в такий спосіб і трохи звільнившися, він вносив до записника видатки, підраховував, перелічував і мріяв. Потім довго лежав нерухомий, зі скляними очима водянистого кольору, вологими й випуклими. У млявому півмороці кімнати, підсвітленому відблисками спекотного дня за шторою, ті очі, мов маленькі люстерка, відбивали все, що блищить: білі сонячні плями у віконних шпарах, золотий прямокутник штор; у них, мов у краплі води, повторювалася ціла кімната з тишею килимів та порожніх крісел.
Тим часом день за шторами все вогнистіше бринів дзижчанням ошалілих від сонця мух. Вікно не могло вмістити в собі тієї білої пожежі, і штори аж умлівали від сліпучого брижу.
Тоді він вибирався з постелі і протягом певного часу сидів на ліжку, постогнуючи. Його тридцятикількарічне тіло вже починало гладшати. У цьому організмі, ледь набряклому жиром, вимученому тілесними зловживаннями, але все ще сповненому буйних соків, уже, здавалося, тихо визрівала його майбутня доля.
Коли він сидів отак у несвідомому вегетативному безрусі, перетворившися весь у дихання, циркулювання, у глибоке пульсування соків, з надр його спітнілого, в різних місцях зарослого волоссям тіла починало пробиватись якесь незнане, невисловлене майбутнє, ніби потворний наріст, що чудернацько збільшується до небачених параметрів. Він, утім, не дивувався, позаяк передчував тотожність із тим невідомим та велетенським, що мало ще настати, і ріс разом із ним, не чинячи спротиву, в дивній згоді, в заціпенінні сумирного жаху, розпізнаючи себе прийдешнього в отих колосальних патологіях і фантастичних наростах, що визрівали перед його внутрішнім зором. У такі хвилини одне його око дивилося ледь зизувато, ніби прозирало в інший вимір.
Потім із того бездумного очамріння, з далеких засвітів він повертався до себе й поточного часу, починав знову бачити свої ступні на килимі, повні та жіночні, й поволі витягав золоті запинки з манжетів сорочки. Відтак ішов на кухню, знаходив там у затемненому кутку відерце з водою, кружало тихого чутливого дзеркала, що чекало на нього як єдина жива й обізнана істота в цьому порожньому житлі. Наливав до тазу води і шкірою куштував її млявий та застояний, солодкаво-мокрий дотик.
Довго і старанно справляв туалетні потреби, не поспішаючи і роблячи паузи між окремими підходами.
А помешкання, порожнє й запущене, не любило його, тож меблі і стіни стежили за ним з мовчазним осудом.
Заходячи в їхню тишу, він почувався чужинцем у цьому затопленому підводному королівстві, в якому тягнувся інший, окремий, час.
Відкриваючи власні шухляди, він почувався злодієм і мимоволі ходив навшпиньки, намагаючись не розбудити понад усяку міру голосного відлуння, котре тільки вичікувало найменшого приводу, щоб вибухнути.
А коли врешті, тихо пересуваючись від шафи до шафи, він одне по одному знаходив усе необхідне і завершував умивання, зусібіч оточений меблями, що мовчки терпіли його коло себе з відсутніми мінами, коли врешті був готовий, то вже на виході, з капелюхом у руці, починав соромитися того, що навіть і в останню хвилину не зміг відшукати слова, яке перервало б цю ворожу мовчанку, й відходив до дверей збентежено, повільно, з похиленою головою — в той самий час, як у протилежний бік (углиб дзеркала) неспішно віддалявся хтось, назавжди повернутий спиною — крізь порожню анфіладу кімнат, яких не було.
Цинамонові крамниці
У найкоротші й вічно заспані дні зими, що з обидвох боків, ранкового та вечірнього, були пообгортувані хутряними оторочками присмерку, коли місто дедалі глибше розгалужувалось у лабіринтах ночей, насилу вертаючи до тями протягом коротких світанків, батько був уже занапащений, запроданий, заприсяглий сферам іншого.
Його обличчя й голова в такий час буйно і дико заростали сивиною, що стирчала хаотичними віхтями, щетиною, довгими пучками, що вистрілювали з бородавок, носових дірок і брів — усе це надавало його фізії подобизни старого нашорошеного лиса.
Його нюх і слух надзвичайно загострювались, а з мінливості його мовчазного й напруженого лиця ставало ясно, що за посередництва цих двох чуттів він увесь час контактує з невидимим світом темних закамарків, мишачих нір, трухлявих порожнин під підлогою та коминових нутрощів.
Усі нічні тріски та хрускоти, потаємне скрипуче життя підлоги знаходили в ньому непомильно чутливого спостережника, підглядальника і спільника. Це втягувало його до такої міри, що він цілковито занурювався в оту недосяжну для нас царину, про яку навіть не намагався щось нам розповісти.