На цих останніх сторінках, які вже цілком очевидно западали в безглузду маячню, в незаперечний абсурд, якийсь джентльмен пропонував свій безвідмовний метод, як стати енергійним та принциповим у рішеннях, і багато говорив про характер та засади. Але вистачало тільки перегорнути сторінку, щоб відчути себе геть здезорієнтованим як у принциповості, так і в засадах.
Там на кін виходила дрібним кроком обвита шлейфом сукні така собі пані Маґда Ванґ і з висоти обтислого декольте заявляла, що їй сміятися хочеться з чоловічих засад і принциповості і що її спеціальністю є ламання найсильніших характерів. (При цьому вона ніжкою розгладжувала шлейф по землі). Для цього існують методи, цідила вона крізь зуби, безвідмовні методи, про які вона не збирається довго розводитися, відсилаючи всіх до своїх щоденників під назвою «З днів пурпурових» (Вид-во Інституту антропософії в Будапешті[99]), де вона звітує про результати своїх колоніальних досліджень у царині дресирування людей (останній вираз — із притиском та іронічним зблиском очей). І дивна річ — ця сповільнена й безцеремонна у своєму базіканні дама була, здавалося, цілком упевнена у відданому сприйнятті саме тих, про кого вона говорила з таким цинізмом, і в цьому особливому запамороченні та миготінні відчувалося, що вектори моральних означень дивним чином зісунулись і що ми потрапили до іншого середовища, в якому компас почувань діє навспак.
Це було останнє слово Книги й воно залишало присмак дивної приголомшеності, суміш душевного сум’яття з голодом.
Схилений над отою Книгою, з обличчям, що світилося, ніби веселка, я тихо пломенів від екстазу до екстазу. Поглинутий читанням, я забув про обід. Передчуття не підвело мене. Це був Автентик, святий оригінал, хоч і в такому глибокому приниженні та занепаді. І коли з пізнім присмерком, блаженно усміхнений, я вкладав зшиток до найглибшої шухляди, прикриваючи його згори задля маскування іншими книжками, то мені здалося, що насправді я вкладаю до сну в комоді зорю, яка вічно засвічується від себе самої, проходить крізь усі спалахи та яріння і повертається знову, не бажаючи кінчатися.
Як же збайдужів я до всіх книжок!
Бо звичайні книжки схожі на метеори. Кожна з них має тільки мить, єдиний момент, коли з криком злітає, як фенікс[100], палаючи всіма сторінками. Задля цієї миті, цього єдиного моменту ми згодом їх любимо, хоч на той час вони вже лиш попіл. З гіркою резиґнацією ми часом мандруємо тими схололими сторінками, пересуваючи з дерев’яним постукуванням, ніби намистини вервиці, їхні мертві формулюваннячка.
Екзегети[101] Книги стверджують, що всі книжки тяжіють до Автентика. Вони живуть лише позиченим життям, яке у мить злету повертається до свого старого джерела. Це означає, що книжок меншає, Автентик натомість росте. Проте ми не хочемо зануджувати читача викладом Доктрини. Хотілось би звернути увагу на одну-єдину річ: Автентик живе і росте. Що з цього випливає? А те, що коли наступного разу ми відкриємо зшиток, то хтозна де на той час опиниться Анна Чиллоґ зі своїми послідовниками. Може, побачимо її, довговолосу прочанку, що своїм плащем замітає моравські гостинці, мандруючи далеким краєм, білими, зануреними в буденність і прозу містечками, і роздає зразки бальзаму «Ельза-флюїд» серед простаків Божих, замучених пухирями й коростами. І що тоді зроблять поштиві містечкові бородані, паралізовані своїми гігантськими заростами, що зробить вірна громада, приречена плекати і порядкувати свої надмірні врожаї? Хтозна, чи не накуплять вони собі справжніх катеринок зі Шварцвальду[102] і чи не рушать у світи за своєю апостолицею, щоб шукати її по всій країні, граючи повсюдно «Дейзі, Дейзі».
Одіссеє бороданів, що блукають із катеринками поміж містами в пошуках своєї духовної матері! Коли вже знайдеться гідний такої епопеї рапсод[103]? Бо на кого ж покинули вони град, відданий їм під опіку, кому довірили правити душами в місті Анни Чиллоґ? Хіба вони не могли передбачити, що позбавлене своєї духовної еліти, своїх осяйних патріархів місто провалиться у зневіру та зрадництво і відчинить брами — кому? — ах, цинічній підступній Маґді Ванґ (Вид-во Інституту антропософії в Будапешті), яка заснує в ньому школу дресирування людей і ламання характерів?
99
Щоденники Маґди Ванґ існували насправді. Їх було видано в роки Шульцового дитинства (див.: Є. Фіцовський. «Регіони великої єресі»).
100
Ф е н і к с — у єгипетській міфології птах, який щоразу згоряє у своєму гнізді і щоразу відроджується з попелу.
101
Е к з е г е т