Темний, палкий, сповнений запеклої любові, я приймав той парад утворень, держави на марші, блискучі походи, що виднілися в інтервалах, через пурпурові затьмарення — оглушений поштовхами крові, що билась об серце у такт із тим універсальним маршем усіх народів. Рудольф запускав перед мої очі всі ті батальйони й полки, командував парадом, переповнений старанністю й самовіддачею. Власник цього альбому, він добровільно опустився до ролі ад’ютанта і врочисто рапортував, увесь перейнятий моментом, ніби насправді складав присягу, засліплений і збитий з пантелику у своїй незрозумілій та двозначній ролі. Нарешті він піднесено, у припливі якогось великодушного самозабуття прип’яв мені, наче орден до грудей, рожеву Тасманію, що майоріла травнем, і Хайдарабад, що аж кишів циганським булькотом переплутаних абеток[119].
Саме тоді сталося те об’явлення, та раптово продемонстрована візія полум’яної краси світу, саме тоді прийшла та радісна вість, оте таємне послання, спеціальне зведення про неохопні можливості буття. Навстіж повідкривались яскраві, суворі і приголомшливі обрії, світ мерехтів і трепетав усіма суставами, ризиковано вигинався, ледь не виламуючись поза межі всіх мір і правил.
Чим для тебе, дорогий читачу, є поштова марка? Чим є цей профіль Франца Йосифа І[120] з увінчаною лавровим вінцем лисиною? Чи не є він символом буденності, закостеніння всіх можливостей, запорукою непорушних кордонів, у яких раз і назавжди було замкнуто світ?
Світ натоді був зусібіч охоплений Францом Йосифом І, і з нього не було виходу. На всіх обріях виростав і з усіх закапелків винурювався цей неминучий і всюдисутній профіль, що замикав світ, ніби в’язницю, на ключ. І от коли ми вже втратили надію, з гіркотою змирилися і внутрішньо погодилися на однозначність нашого світу, на цю тісну незмінність, усемогутнім гарантом якої був Франц Йосиф І, — тоді зненацька, ніби щось несуттєве, Ти розкрив переді мною той альбом, о Господи, й дозволив мені мимохідь кинути оком у цю книгу, що вся осипалася блиском, у цей альбом, що сторінка по сторінці скидав шати, щоразу яскравіший і дивовижніший… І хто ж дорікнув би мені, що тої миті я завмер — просвітлений, безпорадний зі зворушення, а з переповнених блиском очей мені текли сльози? Який сяйливий релятивізм, який коперніканський переворот, яка відносність усіх категорій та понять! Отже, аж стільки способів існування дав Ти нам, Господи, отже, Твій світ таки не піддається рахункам! Це ж більше, ніж я міг вимарити у найсміливіших видіннях. Отже, правдою були ті ранні відчуття душі, які всупереч очевидному наполягали на тому, що світ рахункам не піддається!
Світ натоді був обмежений Францом Йосифом І. На кожній поштовій марці, монеті, на кожному штемпелі його відбиток утверджував незмінність і непорушну догму всесвітньої однозначності. Цей світ такий, а інших, крім цього, немає — проголошувала печатка із цісарсько-королівським старцем. Усе інше — примара, дика претензія й узурпація. На всьому лежав Франц Йосиф І і стримував світ у його зростанні.
Із глибини свого єства ми схиляємося до правопорядності, дорогий читачу. Лояльність нашої зговірливої натури не є байдужою до зваб авторитету. Франц Йосиф І був найвищим авторитетом. Якщо такий авторитетний старець кидав усю свою поважність на шальки істини — не було ради, слід було відмовитися від фантазій душі, від її палких очікувань, і достосуватись, як уже вийде, до цього єдино можливого світу, без ілюзій та романтики — й забути.
Проте коли вже в’язницю неминуче замикали, замуровуючи при цьому останній отвір, коли все присягнуло, що замовчуватиме Тебе, Господи, коли Франц Йосиф І замазав і зарівняв останню шпарину, щоб Тебе не могли бачити, саме тоді Ти й постав у пінистому плащі морів та континентів і розвінчав ту брехню. Ти, Господи, взяв у ту мить на себе одіозність єресі й вибухнув на цілий світ отим величезним кольоровим і чудовим блюзнірством. О прекрасний єресіарше! Тої миті Ти вдарив мене тією полум’яною книгою, рвонувши з кишені Рудольфа альбомом для марок. Тоді я ще не знав трикутної форми альбому. У своєму засліпленні я поплутав його з паперовим пістолетом, із якого ми стріляли у школі під партою на злість учителям. О, як же ти з нього випалив, Господи! То була твоя жагуча тирада, полум’яна і блискуча Твоя філіпіка проти Франца Йосифа І та його держави прози, то була справжнісінька книга блиску!
119
Т а с м а н і я — острів коло узбережжя Австралії, частина Австралійського Союзу, яка десь до 1912 р. випускала власні поштові марки; Х а й д а р а б а д — давнє державне утворення на території Індії з однойменною столицею (нині столиця штату Андра-Прадеш). На хайдарабадських марках були написи мовою урду, що передавались арабськими літерами.
120
Ф р а н ц Й о с и ф І Г а б с б у р ґ (1830—1916) — австрійський, згодом австро-угорський імператор (цісар) у 1848—1916 pp., у світовій історії один із монархів, що мали найдовші періоди панування (в його випадку — 68 років).