Ох, усі ті викрадення й гонитви ночі, зради й нашіптування, негри і стерничі, ґрати балконів і нічні жалюзі, муслінові сукенки й вуальки, що розвіваються вслід задиханій утечі!.. Аж урешті після раптового затьмарення, після чорної та глухої паузи настає саме та мить — усі маріонетки лежать у своїх коробках, усі фіранки зісунуто і всі давно обумовлені зітхання спокійно проходять сюди й туди по всій ширині сцени, в той час як на втишеному розлогому небі світанок безгучно будує свої далекі рожеві й білі міста, свої осяйні та надмухані пагоди й мінарети.
Тільки уважному читачеві Книги природа цієї весни стає зрозумілою. Всі ці ранкові приготування дня, його вмивання і чепуріння, всі вагання, сумніви і тонкощі вибору привідкривають свою сутність утаємниченому в поштові марки. Саме вони вводять нас у складну гру ранкової дипломатії, в усі довготривалі перемовини, атмосферні лавірування, які передують остаточній редакції дня. З рудих туманів дев’ятої години ранку — це видно виразно — хотіла б висипатися строкато-плямиста Мексика зі змією, яка звивається в дзьобі кондора[136], гарячий і зшерхлий присок яскравої Мексики, але у просвітах блакиті, у високій зелені дерев папуга весь час повторює «Гватемала» — вперто, рівномірно, з тією ж інтонацією, й від цього зеленого слова поступово стає черешнево, свіжо і листяно. Й так поволі, в конфліктах і труднощах, відбувається голосування, утверджується перебіг церемонії, список параду, дипломатичний протокол дня.
Травневі дні були рожеві, мов Єгипет. На Ринку блиск переливався поза всі межі і здіймався хвилею. Скупчення літніх хмарин на небі клубочились, уклякаючи під щілинами блиску, вулканічні, яскраво окреслені, і — Барбадос, Лабрадор, Тринідад — усе заходило в червінь, мовби побачене крізь рубінові окуляри, і після двох-трьох ударів пульсу, в затьмаренні й червоному затемненні крові, що вдаряла в голову, небом пропливав великий корвет Ґаяни[137], вибухаючи всіма вітрилами. Він сунув, надутий вітрами, пирхаючи парусиною; його натужно й галасливо, напнувши всі канати, буксирували крізь хвилювання чайок і червоний блиск моря. Тоді на всьому небі поставав і розростався вшир величезний обтріпаний такелаж[138] із мотуззя, драбин та жердок і, гримочучи високо розіпнутим полотном, вкотре починався багатоповерховий повітряний спектакль вітрил, рей і брасів[139], у шпаринах якого з’являлися на мить маленькі звинні негренята, що відтак розбігалися тим полотняним лабіринтом, зникаючи серед фігур і знаків фантастичного неба тропіків.
Потім небесне видовище змінилось: у хмарних масивах аж тричі поспіль доходили кульмінацій рожеві затемнення, диміла лискуча лава, світляною лінією прокреслюючи грозяні контури хмар і — Куба, Гаїті, Ямайка — стрижень світу йшов у глибини, дозрівав усе яскравіше, пробивався до суті, й раптом вихлюпувалася чиста есенція тих днів: піниста океанічність тропіків, архіпелагової блакиті, щасливих течій і вирів, екваторіальних і солоних мусонів.
З альбомом у руках я читав ту весну. Хіба ж він не був великим коментарем часів, граматикою днів і ночей? Та весна провідмінялася всіма Колумбіями, Коста-Риками та Венесуелами, бо що таке, власне кажучи, Мексика й Еквадор, і Сьєрра-Леоне, як не вигадливий унікум, загострений присмак світу, гранично вишукана остаточність, глухий кут аромату, що в нього світ заганяється у своїх пошуках, випробовуючи себе і вправляючись на всіх клавішах?
136
Алюзія до герба Мексики, який досить часто з'являвся на мексиканських поштових марках, зокрема в серіях, випущених 1899 та 1903 pp.
137
Герб у вигляді корвета з девізом «Damuspetimusquevicissim» (Даємо і просимо навзаєм) з'являється на марках перших трьох серій, випущених У Британській Ґвіані (Ґаяні) у 1853—1875, 1876—1882 і 1889—1907 pp.
139
Б р а с