Для того, щоб вижити, було потрібно багато чого знати й уміти. Баррент не гребував важкою працею, якщо поставлена мета вартувала того. Він сподівався, що бодай деякий час із ним нічого не буде траплятись, і він зможе наздогнати у своїх знаннях і навичках старожилів.
Але на Омезі ніколи не можна розраховувати на спокійне життя.
Одного разу під вечір, коли Баррент вже збирався зачиняти магазин, до нього завітав незвичний відвідувач. Це був чоловік років п'ятдесяти, кремезний, з суворим, засмаглим обличчям. Він був одягнений у довгу до щиколоток червону мантію і взутий у сандалі. До сиром'ятного паска на його талії були приторочені чорненька книжечка і кинджал із червоним руків'ям. Чоловіка оточувала аура якоїсь надприродної сили. Баррент не спромігся визначити його статус і промовив:
— Я мав зачинятися, сер. Але якщо ви хочете щось придбати…
— Я прийшов не купувати, — сказав відвідувач. Він дозволив собі злегка посміхнутись, — я прийшов сюди продавати.
— Продавати?
— Я священик. Ви новачок у моєму районі. Я вас не помітив на відправах.
— Я нічого про це не знав...
Священик підняв руку.
— І за церковним, і за мирським законом незнання не є виправданням. Дійсно, незнання може бути покаране як акт навмисного нехтування, виходячи із «Закону про повну особисту відповідальність», пункт 23, не кажучи вже про додаток до нього.
Він знову посміхнувся.
— Однак у вашому випадку про покарання поки що не йдеться.
— Радий це почути, сер, — відповів Баррент.
— Правильна форма звертання — дядько, — підказав священик, — я — дядько Інгемар, і я прийшов розповісти вам про ортодоксальну релігію Омеги, яка полягає в поклонінні чистому і трансцендентному духу Зла, який нас надихає і захищає.
— Буду дуже радий послухати від вас про релігію зла, дядьку. Зайдемо у вітальню?
— Неодмінно, небоже, — сказав священик і пішов за Баррентом до його квартири при магазині.
Розділ 6
— Зло, — розпочав священик, вигідно вмостившись у найзручнішому кріслі Баррента, — це та сила в середині нас, яка надає нам міцності і витривалості. Поклоніння Злу, по суті, є поклонінням самому собі, а отже, єдино правильним. Особистість, яка поклоняється сама собі, це ідеальна соціальна істота, яка зайняла свою нішу у суспільстві і готова вхопитись за будь-яку можливість для просування нагору. Людина, яка гідно зустрічає свою смерть і вбиває також без принизливого жалю. Зло жорстоке, оскільки воно є реальним відображенням Всесвіту, бездумного і безжального. Зло вічне і незмінне, хоча воно приходить до нас у багатьох різноманітних формах.
— Не бажаєте трохи вина, дядьку? — запропонував Баррент.
— Дякую, це дуже слушно, — схвально відгукнувся дядько Інгемар, — як іде ваш бізнес?
— Непогано. Дещо мляво цього тижня.
— Люди наразі не захоплюються отруєннями, — сказав священик, із задоволенням потягуючи напій, — не так, як тоді, коли я ще був юнаком, щойно позбавленим сану і вигнаним із Землі… Однак я говорив про Зло.
— Так, дядьку.
— Ми поклоняємось Злу, — продовжував дядько Інгемар, — у втіленій формі Чорного, цього рогатого жахливого привида наших днів і ночей. У Чорному ми знаходимо сім головних гріхів, сорок злочинів, сто і один проступок. Немає злочину, якого Чорний би не здійснив — і то бездоганно, як належить його природі. Тому ми, недосконалі істоти, маємо за взірець його досконалість. Іноді Чорний винагороджує нас, з'являючись перед нами у жахливій красі своєї вогняної плоті. Так, племіннику, я справді мав честь бачити його. Два роки тому він з'явився під час завершення Ігор, так само з'являвся й минулого року.
Священик на мить замислився, пригадуючи явлен ня божества. Далі сказав:
— Оскільки ми визнаємо за державою найвищий потенціал людського зла, ми також поклоняємось державі як надлюдській, хоча і менш досконалій, ніж божественна, сутності.
Баррент кивав. Він ледь втримувався, щоб не заснути. Низький монотонний голос дядька Інгемара, який читав проповідь про таку звичну річ, як Зло, заколисував Баррента. Він з усієї сили намагався тримати очі розплющеними.
— Можливо, у вас виникало запитання, — бубонів дядько Інгемар, — якщо Зло є найвищим досягненням людської особистості, чому тоді Чорний дозволяє існувати будь-якому Добру у Всесвіті? Проблема Добра турбувала непросвічених століттями. Я зараз на це відповім.
— Так, дядьку? — відізвався Баррент, потайки щипаючи себе за стегно, щоб не спати.
— Але спочатку, — продовжував дядько Інгемар, — давайте визначимося з умовностями. Давайте вивчимо природу Добра. Давайте сміливо і безстрашно подивимось в обличчя нашому грізному ворогу і розкриємо справжні його риси.