Зрештою церемонія наблизилася до кінця. Були проголошені імена демонів — служителів Зла: Баель, Форкас, Буер, Марчокас, Астарот і Бегемот. Була прочитана молитва для захисту від впливу Добра. Дядько вибачився за те, що не мав діви для жертвоприношення на Червоному вівтарі.
— У нас не вистачило коштів, — пояснив він, — на придбання діви-пеонки з державним сертифікатом. Однак я впевнений, що ми зможемо здійснити повну церемонію наступного понеділка. Зараз мій помічник пройде поміж вас...
Помічник обійшов всіх з облямованою чорним тарілкою. Як і інші парафіяни Баррент пожертвував, не поскупившись. Йому здалося розумним вчинити так у цій ситуації. Дядько Інгемар був очевидячки роздратований тим, що не мав діви для жертвоприношення. Якщо його не заспокоїти, йому, чого доброго, вступить у голову пожертвувати кимось із своєї пастви, не розбираючи, діва це чи ні.
Баррент не захотів залишатися на спільні співі й танці громади. Коли нічна відправа закінчилась, він обережно виткнув носа на вулицю. Температура вже знову піднялася градусів до двадцяти, танули залишки снігу. Баррент потиснув руку священику і поспішив додому.
Розділ 8
Баррент по зав'язку був ситий сюрпризами Омеги. Він працював у своєму магазині, не віддаляючись від нього, й повсякчас пильнував, щоб не вскочити в якусь халепу. Він почав набувати характерного для омегіан вигляду — примружений підозріливий погляд скоса, рука на руків'ї зброї, напружені ноги, готові до миттєвої втечі. Як і в бувалих мешканців Омеги, у нього з'явилось шосте чуття — відчуття небезпеки.
Вночі, позамикавши двері й вікна і встановивши потрійну сигналізацію, Баррент лягав у ліжко і намагався згадувати Землю. Пробиваючись, наче в тумані, крізь закапелки своєї пам'яті, він знаходив дратівливі для себе натяки і фрагменти якихось картин. Широке шосе, яке вело ніби до самого сонця, райони величезного багаторівневого міста, округлі форми зоряних кораблів. Але картинки були розрізненими. Вони виникали на короткі частки секунди, потому зникали.
Суботній вечір Баррент провів разом із Джо, Денісом Фореном і своїм сусідом Темом Рендом. Покерний бізнес Джо процвітав, і він зміг грошима прокласти собі шлях до статусу Вільного громадянина. Форен був надто простуватий і відвертий для поді-бних оборудок і досі залишався у статусі Мешканця. Але Тем Ренд пообіцяв, якщо Спілка вбивць прийме його заяву, найняти Форена своїм помічником.
Вечір розпочався доволі приємно, але закінчився як завжди, суперечкою про Землю.
— Послухайте, — говорив Джо, — всі ми знаємо, що таке Земля. Це комплекс гігантських плаваючих міст. Вони побудовані на штучних островах у різних океанах…
— Ні, міста розташовані на суші, — не погоджувався Баррент.
— На воді, — не вгавав Джо, — населення Землі повернулося до моря. У кожного є спеціальні адаптери кисню для дихання в солоній воді. Материки вже не використовуються. Море забезпечує все, що...
— Неправда, — сперечався Баррент, — я пам'ятаю величезні міста, і всі вони на суші.
Форен додав свого:
— Ви обидва помиляєтеся. Навіщо Землі ці міста? Вона їх позбулась кілька століть тому. Земля зараз є суцільним парком. У кожного є свій дім і кілька десятин землі. Ліси і джунглі вільно розростаються. Люди живуть у злагоді з природою, а не намагаються її підкорити. Ти згоден зі мною, Теме?
— Не зовсім, — висловив свою думку Тем Ренд, — міста ще залишились, але вони наразі під землею. Там розташовані великі підземні заводи і фабрики. Решта все так, як каже Форен.
— Більше немає фабрик, — уперто наполягав Форен, — у них немає потреби. Будь-які товари, яких потребує людина, можуть бути виготовлені силою думки.
— Я кажу вам, — торочив своє Джо, — я пам'ятаю плаваючі міста! Раніше я мешкав у секторі Німу на острові Пасіф.
— Гадаєш, це щось доводить? — запитав Ренд, — я пам'ятаю, що працював на вісімнадцятому підземному рівні Нуево-Чікаго. Моя квота праці становила двадцять днів на рік. Решту часу я проводив нагорі в лісах...
Форен не погоджувався:
— Ти помиляєшся, Теме. Там немає підземних рівнів. Я добре пам'ятаю, що мій батько був контролером третього класу. Наша родина щороку проходила кілька сотень миль. Коли нам щось було потрібно, варто було батькові це уявити, і воно з'являлось. Він пообіцяв навчити цьому мене, але, мабуть, так і не навчив.
Баррент підсумував:
— Одне ясно — хтось із нас помиляється.
— Це безумовно, — погодився Джо, — але питання в тому, хто ж із нас має рацію?
— Ми ніколи про це не дізнаємось, — сказав Ренд, — якщо не зможемо повернутися на Землю.