Баррент відвідав санаторій і почув, як божевільні пацієнти вигукують щось про добро, чесність, недоторканість життя й інші непристойності. Він не мав наміру приєднуватися до них. Можливо, він був хворий, але ж не настільки!
Друзі попереджали, що така пасивна поведінка доведе його до біди. Баррент погоджувався, але сподівався, що вбиваючи лише у разі необхідності, все ж уникне уваги високопосадовців, які слідкують за виконанням закону.
Кілька тижнів його план, здавалося, працював. Він ігнорував все настирливіші записки з Магазину снів і не відвідував Малий шабаш. Його бізнес процвітав, а вільний час Баррент проводив, вивчаючи вплив рідкісних отрут і практикуючись зі зброєю. Він часто думав про дівчину. У нього ще досі залишався пістолет, який вона йому позичила. Він замислювався, чи побачить її колись.
А ще він думав про Землю. З часу відвідування Магазину снів у його пам'яті почали виникати ніби випадкові спалахи спогадів, поодинокі картини — стара кам'яна споруда, могутні дуби, вигин річки за вербами. Ці неясні спогади наповнювали його майже нестерпною тугою. Як і у більшості мешканців Омеги, єдиним його справжнім бажанням було повернутися додому.
Але це бажання було нездійсненним.
Минали дні. Біда прийшла зненацька. Одного вечора, коли Баррент вже засинав, у його двері постукали з усієї сили. До нього увірвались четверо людей у мундирах і сказали, що він заарештований.
— За що? — запитав Баррент.
— Відсутність наркотичної залежності, — пояснив йому один із чоловіків, — у вас є три хвилини, щоб одягтися.
— Яким може бути покарання?
— Ви дізнаєтесь у суді, — сказав чоловік. Він підморгнув іншим охоронцям і додав, — але єдиний спосіб виправити підсудного — це його стратити. Еге ж?
Баррент одягнувся.
Розгалуженими заплутаними коридорами Департаменту юстиції його провели до однієї з кімнат. Кімната називалася Судом кенгуру[1] на честь давнього англосаксонського судочинства. Навпроти знаходилась судова зала, яка теж у старовинному дусі мала назву Зоряна палата[2]. Далі по коридору був Апеляційний суд.
Приміщення Суду кенгуру розділяла навпіл висока дерев'яна перегородка, оскільки за законами Омеги обвинувачений не повинен був бачити свого суддю і свідків, які надавали покази проти нього.
— Звинувачений, встаньте, — сказав голос за перегородкою. Голос був високий, рівний, без жодних емоцій. Вочевидь, він був штучно змінений якимось пристроєм. Баррент чув лише слова, особливості інтонації й вимови навмисно було нівельовано. Суддя таким чином зберігав анонімність.
— Вілле Барренте, — виголосив суддя, — вас поставлено перед цим судом за головним звинуваченням у незалежності від наркотиків і за додатковим звинуваченням у нехтуванні релігійним обов'язком. За додатковим складом злочину ми маємо заяву священика. За головним — свідчення Магазину снів. Чи можете ви спростувати будь-яке з цих звинувачень?
Баррент, на мить замислившись, відповів:
— Ні, сер, не можу.
— Поки що, — продовжував суддя, — вашу непоштивість до релігії можна було б пробачити, оскільки це ви вперше припустились цього. Але незалежність від наркотиків є важким злочином проти держави Омеги. Безперервне вживання наркотиків — це невід'ємний привілей кожного Громадянина. Всім відомо, що привілеями потрібно користуватись, інакше вони будуть втрачені. Втратити наші привілеї означало б втратити наріжний камінь нашої свободи. Тому відмовлятись чи іншим чином нехтувати привілеями є рівнозначним державній зраді.
Настала пауза. Охоронці нетерпляче тупцювали на місці. Баррент, який вважав своє становище безнадійним, стояв і чекав на судове рішення.
— Наркотики служать багатьом цілям, — знову продовжував невидимий суддя, — мені не потрібно перераховувати їхні переваги для користувача. Але з точки зору представника держави я скажу вам, що залежне населення — це лояльне населення, наркотики — це головне джерело податкових надходжень, ці препарати є основою усього нашого способу життя. Крім того, я зауважу, що незалежна від них меншість невідворотно виявляється ворожою до омегіанських урядових установ. Я надаю вам це розлоге пояснення, Вілле Барренте, щоб ви могли краще зрозуміти вирок, який маєте отримати.
1
Англійська ідіома, яка означає несправедливий суд, пародію на судочинство. — Тут і далі — прим. перекл., якщо не зазначено інше.
2
Надзвичайний суд при королі Англії, що існував у 1487– 1641 роках. Створено Генріхом VII для судів над дворянами.