Засинаючи, він все думав про дивний ліс, розташований не більше, ніж за десять хвилин ходу від громадського транспорту, з проведеним до нього звуком, з їжею і напоями. Земля, безумовно, зробила зручним життя своїх громадян. Мабуть, їм подобаються такі речі. А може це якась вигадлива пастка, в яку заманила його влада?
Він перевертався з боку на бік у ліжку, йому заважала музика. За якийсь час вона змішалася з шелестом листя і рипінням гілок. Баррент заснув.
Розділ 25
Вранці приятель-дуб забезпечив Барренту все необхідне для сніданку й гоління. Баррент поїв, умився, поголився і вирушив до найближчого міста. У нього була певна, чітко визначена мета. Йому потрібно було знайти для себе якесь надійне прикриття і налагодити контакт із земним підпіллям. Коли це буде зроблено, він спробує дізнатись якнайбільше про таємну поліцію Землі, військові диспозиції тощо.
Друга група розробила для Баррента план досягнення цих цілей. Наближаючись до околиць міста, він сподівався, що цей план спрацює. Хоча поки що Земля, на якій він опинився, була дуже мало схожа на ту, яка існувала в уявленні Групи.
Баррент йшов прямою вулицею з невеличкими білими котеджами обабіч. Спочатку йому здавалось, що всі будинки виглядають однаково. Потім він зрозумів, що кожен із них має одну-дві невеликі архітектурні відмінності. Але ці незначні деталі замість того, щоб вирізняти будинки, лише підкреслювали їхню схожість. Котеджів було сотні, вони простягались наскільки сягало око, перед кожним із них був клаптик ретельно доглянутого газону. Їхня красива одноманітність справляла гнітюче враження. Баррентові раптом пригадалась незграбна індивідуальність недоладних будівель на Омезі.
Він дійшов до торгових кварталів. Магазини, як і житлові будинки, було збудовано за одним зразком. Вони були невисокі, стримано оздоблені й дуже схожі. Лише придивившись до вітрин, можна було помітити різницю поміж магазинами продуктів харчування й спортивних товарів. Він минув невелику будівлю із табличкою «Сповідальний робот. Відчинено цілодобово». Здається, це було щось схоже на церкву.
План, розроблений Другою групою для пошуку підпілля на Землі, був простим і невигадливим. Вони вважали, що революціонерів має бути найбільше серед найпригнобленішої частини суспільства. Бідність породжує протест, незаможні хочуть відібрати багатства у тих, хто їх має. Тому логічне місце для пошуку протестувальників — це нетрі.
Теоретично все було зрозуміло. Але біда була в тому, що Баррент не міг знайти жодних нетрів. Він йшов годинами повз акуратні магазини, гарненькі маленькі будиночки, дитячі майданчики й парки, старанно доглянуті ферми і знову повз вже інші будинки й інші магазини. Ніщо ніде не відрізнялось ні в кращий, ні в гірший бік.
Підвечір Баррент стомився, так і не знайшовши того, що шукав. Він зрозумів, що для більш детального знайомства з земним життям йому доведеться розпитувати місцевих. Це був небезпечний крок, але уникнути його не випадало.
Баррент стояв у сутінках біля магазину одягу, обдумуючи план дій. Він вирішив вдавати іноземця, який щойно приїхав до Північної Америки з Азії чи Європи. Таким чином, він матиме можливість безпечно задавати питання.
Повз нього проходив опецькуватий, непоказний на вигляд чоловік у діловому костюмі. Баррент зупинив його.
— Перепрошую, — звернувся він до чоловіка, — я тут нічого не знаю, щойно приїхав із Риму.
— Справді?
— Так. Боюсь, я тут не дуже добре орієнтуюсь, — сказав Баррент, ніяково посміхаючись, — я не можу знайти недорогого готелю. Якби ви могли мені підказати...
— Громадянине, як ви почуваєтесь? — запитав спантеличено чоловік.
— Як я вже казав, я іноземець, і шукаю...
— Послухайте, ви ж, як і я, добре знаєте, що іноземців більше немає.
— Немає?
— Авжеж. Я сам бував у Римі. Там все так само, як і тут, у Вілмінгтоні. Такі самі будинки й магазини. Ніхто ніде наразі не почувається іноземцем.
Баррент опинився у безглуздому становищі. Він нервово посміхнувся.
— Крім того, — сказав чоловік, — ніде на Землі немає дешевого житла. Навіщо воно потрібне? Хто його винайматиме?
— І справді, — погодився Баррент, — що це я? Мабуть випив забагато.
— Але ж тепер ніхто не п'є. Не розумію. Це що, якась гра?
— А ви як гадаєте? — запитав Баррент, застосовуючи прийом, який йому підказали в Групі.
Чоловік хвильку подумав.
— Я, здається, здогадався, — сказав він, — ви, мабуть, Опитувач.