— Ммм, — пробурмотів Баррент.
— Ну звичайно. Ви один із тих, хто вивчає думки людей із різного приводу за допомогою опитувань і подібних речей. Так?
— Як це ви одразу здогадалися? — сказав Баррент.
— Ну, це було не так важко. Опитувачі завжди заходять здалеку, намагаючись зрозуміти ставлення людей до різних речей. Я б зрозумів це одразу, якби ви були у костюмі Опитувача.
Чоловік знову замислився.
— Чому ж це ви не одягнені, як Опитувач?
— Я щойно приступив до роботи, — сказав Бар-рент, — ще не встиг придбати одяг.
— Але ж ви повинні його мати, — повчально сказав чоловік, — інакше як громадянин може дізнатися про ваш статус?
— Це просто кілька тестових запитань, — виправдався Баррент, — дякую за співпрацю, сер. Можливо, у мене буде найближчим часом можливість провести з вами опитування.
— Будь-коли до ваших послуг, — сказав чоловік. Він чемно кивнув і пішов.
Баррент зметикував, що вдавати Опитувача було б для нього ідеальним. Це надало б йому право задавати питання, зустрічатися з людьми, з'ясовувати, як живуть люди на Землі. Звичайно, слід бути обережним, щоб мимохіть не виявити свого невігластва. Але, працюючи обачно, можна буде за кілька днів набути загальні знання про земну цивілізацію.
Насамперед йому потрібно купити одяг Опитувача. Це важливо. Біда в тому, що він зовсім не мав грошей. Група не змогла підробити земні гроші, ніхто з них навіть не зміг пригадати, як ці гроші виглядають.
Зате вони вигадали спосіб, як подолати цю перешкоду.
Баррент зайшов у найближчий магазин.
Власником його був низенький блакитноокий чоловічок із звичною посмішкою продавця. Привітавши Баррента, він запитав, чим може бути корисним.
— Мені потрібен одяг Опитувача, — сказав йому Баррент, — я наразі приступаю до роботи.
— Звичайно, сер, — відізвався господар, — ви потрапили якраз у потрібне вам місце. Більшість менших магазинів продають одяг не для всіх, а лише для... ну... широко розповсюджених професій. Але тут, у Жуля Вондерсона, є готовий одяг для всіх п'ятисот двадцяти основних професій, перелічених у Альманаху цивільного стану.
— Гаразд. У вас є готовий одяг мого розміру?
— Авжеж, — запевнив Вондерсон, — ви бажаєте звичайний чи спеціальний?
— Гадаю, мене влаштував би звичайний.
— Більшість початківців надають перевагу спеціальному, — підказав Вондерсон, — маленькі додаткові деталі, імітовані під ручне оздоблення, забезпечують більшу повагу громадян.
— У такому випадку візьму спеціальний.
— Гаразд, сер. Хоча, якщо ви зачекаєте день-два, у нас з'явиться нова тканина — імітація під виконану на домашньому ткацькому верстаті з випадковими помилками плетіння. Дуже престижна річ.
— Можливо, я прийду до вас по неї згодом. Зараз мені потрібен готовий одяг.
— Звичайно, сер, — сказав Вондерсон із вміло прихованим розчаруванням, — зачекайте хвилинку...
Після кількох примірок Баррент підібрав собі потрібного розміру чорний діловий костюм із вузеньким пружком білого кольору на вилогах. На недосвідчений погляд він виглядав майже так само, як інші костюми — для банкірів, біржових маклерів, бакалійників, бухгалтерів тощо, які демонстрував Вондерсон. Але для Вондерсона, який розповідав про особливості вилог на костюмах банкіра й страхового агента, ці відмінності були такими ж чіткими, як і грубо очевидні статусні символи Омеги. Баррент вирішив, що це питання досвіду.
— Саме те, що вам потрібно, сер! — розхвалював Вондерсон, — ідеально облягає, надається гарантія. І всього тридцять дев'ять дев'яносто п'ять.
— Чудово, — сказав Баррент, — тепер, про гроші...
— Так, сер?
Баррент зважився:
— У мене їх немає зовсім.
— Немає, сер? Як таке може бути?
— У мене їх дійсно немає, — підтвердив Баррент, — однак я маю деякі цінні речі.
Він дістав із кишені три персні з діамантами, які йому надала Група на Омезі.
— Ці камені — справжні діаманти, що може вам засвідчити будь-який ювелір. Може, ви візьмете один із перснів у заставу, поки у мене з'являться гроші на оплату.
— Але ж, сер, — здивувався Вондерсон, — діаманти і тому подібні речі не мають спеціальної цінності. Вони втратили її з 23 року, коли Вон Блон написав свою видатну працю, розвінчавши концепцію дефіцитної вартості.
— Авжеж, — тільки й сказав Баррент, збитий з пантелику словами Вондерсона.
Вондерсон подивився на каблучки.
— Я гадаю, що вони мають для вас сентиментальну цінність.
— Безумовно. У нашій сім'ї їх передавали з покоління в покоління.