— Зрозуміло. А як визначити людину нижчої верстви середнього класу?
— Ну, насамперед, їм бракує креативності. Наприклад, вони носять готовий одяг, не намагаючись бодай якось прикрасити його. Те ж саме стосується і їхніх будинків. Але додам, що просто прикрасити житло, без належної вишуканості, це зовсім не те. Такі речі — ознака вискочок, яким кортить примазатись до вищої верстви середнього класу. Таких людей не запрошують у дім.
— Дякую, громадянко Готтрейд. А як би ви оцінили свій статус?
(Мить повагавшись.)
— О, я над цим ніколи надто не задумувалась, гадаю — вища верства середнього класу.
Громадянин Драйстер, вік 43 роки, продавець взуття за професією. Худорлявий, спокійний чоловік, виглядає молодшим за свої роки.
— Так, сер. У нас із Мірою троє дітей шкільного віку. Всі хлопчики.
— Можете мені пояснити, в чому полягає їхня освіта?
— Хлопці навчаються читати і писати, а ще — як стати добрими громадянами. Вони вже починають вивчати свої професії. Найстарший бере участь у сімейному бізнесі — продажу взуття. Інші двоє освоюють торгівлю уроздріб продовольчими товарами. Це сімейний бізнес батьків моєї дружини. Діти також дізнаються, як зберегти свій статус і застосувати певні стандартні прийоми для просування вгору. Це те, що вони вивчають на відкритих заняттях.
— А існують ще й закриті шкільні заняття?
— Звичайно. Всі діти їх відвідують.
— А чого вони навчаються на закритих заняттях?
— Не знаю. Вони ж закриті.
— Хіба діти ніколи не розповідають про ці заняття?
— Ні. Вони говорять про що завгодно, але не про ці заняття.
— Тобто ви не знаєте, що відбувається на закритих заняттях?
— Перепрошую, але не знаю. Я гадаю, але, зверніть увагу, це лише мій здогад, що це якось пов'язано з релігією. Про це ви можете дізнатись лише у вчителів.
— Дякую, сер. А як ви оцінюєте себе за статусом?
— Середня верства середнього класу, безсумнівно.
Громадянка Меріджен Морган, 51 рік, за професією шкільна вчителька. Висока, кістлява жінка.
— Так, сер, я думаю, що це все що я можу розповісти вам про навчальну програму в нашій Бежевій школі.
— За винятком закритих занять.
— Перепрошую, сер?
— Ви не розповіли про закриті заняття.
— Тут мені нема чого сказати.
— Чому так, громадянко Морган?
— Це одне з підступних питань? Усім відомо, що вчителів не допускають на закриті заняття.
— Хто ж їх відвідує?
— Діти, звичайно.
— Але ж хто їх навчає?
— За це несе відповідальність уряд.
— Звичайно. Але хто конкретно займається викладанням на закритих заняттях?
— І гадки не маю, сер. Це не моя справа. Закриті заняття — це давня і поважна інституція. Те, що відбувається на них, можливо, має релігійний характер. Але це лише здогадки. Що б там не було, мене це не обходить. Так само, як і вас, юначе, хоча ви й Опитувач.
— Дякую, громадянко Морган.
Громадянин Едгар Ніф, вік 107 років, офіцер у відставці. Високий, згорблений чоловік із тростиною, з ясним, не за роками, поглядом крижаних блакитних очей.
— Трохи голосніше, будь ласка. Про що ви питали?
— Про збройні сили. Конкретно я запитав...
— Я зрозумів. Так, юначе, я був полковником у Двадцять першому Північноамериканському з'єднанні космічних кораблів, яке було регулярним підрозділом Корпусу оборони Землі.
— Ви відмовились від служби?
— Ні, служба відмовилася від мене.
— Перепрошую, сер?
— Ви правильно почули, юначе. Це сталося шістдесят три роки тому. Збройні сили Землі демобілізували, за винятком поліції, яку я не беру до уваги. Всі регулярні підрозділи було демобілізовано.
— Чому так вчинили, сер?
— Не стало з ким воювати. Не було навіть кого остерігатись, або просто нам так це пояснили. Дурницю втнули, як на мене.
— Чому, сер?
— Тому що кожен старий солдат розуміє, що ніхто не може знати заздалегідь, коли наскочить ворог. Таке може трапитись щомиті. І де ми тоді опинимось?
— Хіба не можна буде сформувати армію знову?
— Безумовно, можна. Але теперішнє покоління не має досвіду служби у збройних силах. Не залишилось командирів, окрім кількох нікому непотрібних старих дурнів, таких як я. Знадобилися б роки, щоб сформувати дійсно ефективну армію.
— А тим часом Земля залишається цілком беззахисною перед вторгненням ззовні?
— Так, за винятком підрозділів поліції. Але я серйозно сумніваюся в їхній надійності у випадку збройного нападу.