— Якщо ви розумієте все це, — запитав Баррент, — чому ваше керівництво нічого з цим не робить?
— Спочатку виникали певні наміри. Але за намірами не було справжньої мотивації. Ми вважали за краще не думати про це. Припускали, що статус-кво може залишатися на невизначений час. Ми не хотіли думати про той день, коли омегіани повернуться на Землю.
— Що збираєтеся наразі робити ви і ваша поліція? — запитав Баррент.
— Мій чин теж лише сама видимість, — відповів Дравівіан, — у мене немає поліції. Начальник секретної поліції — це просто почесна посада. Поліція на Землі не потрібна вже близько ста років.
— Вона вам знадобиться, коли сюди повернуться омегіани, — сказав Баррент.
— Так. Знову з'являться злочини і серйозні проблеми. Але я гадаю, що врешті решт об'єднання матиме позитивні наслідки. Омегіани вмотивовані, амбітні. З іншого боку, вони потребують певної стабільності й творчої наснаги, які може надати Земля. Однак, незалежно від результатів, об'єднання є неминучим. Ми тут занадто довго жили, як уві сні. Пробудити нас можна лише силою.
Дравівіан встав.
— А тепер, — сказав він, — коли вирішилася майбутня доля Землі й Омеги, можу запропонувати вам випити чогось освіжаючого.
Розділ 29
За допомогою начальника поліції Баррент залишив повідомлення на борту наступного корабля, який вирушав до Омеги. У цьому повідомленні він розповів про умови на Землі й закликав до негайних дій. Виконавши доручення Групи, Баррент вирішив зайнятись своїми особистими справами — знайти суддю, який засудив його за нездійснений злочин, і брехливого інформатора, який доніс на нього судді. Він відчував, що коли віднайде цих двох, то зможе пригадати все.
Баррент вирушив нічним експресом до Янгерсту-на. Події, які призвели до його вислання на Омегу, не давали йому спокою. Він повинен розкрити цю таємницю. Можливо, йому це вдасться зробити в Ягерстуні.
До світанку він вже був на місці. Акуратні ряди будинків на перший погляд виглядали так само, як і в будь-якому іншому місті. Але для Баррента вони були іншими і до болю знайомими. Він пригадав це містечко, кожен із цих одноманітних будиночків мав для нього свою індивідуальність і своє особливе значення. Баррент народився і виріс у цьому місті.
Ось магазин Гротміра, а через дорогу — будинок Хавенінга, місцевого неперевершеного знавця з оздоблення інтер'єру. А ось тут — будинок Біллі Гавелока. Біллі був його найкращим другом. Вони разом мріяли літати до зірок, а після закінчення школи залишалися добрими друзями — поки Баррента не засудили до висилки на Омегу.
Ось будинок Ендрю Теркалера. А далі — школа, в яку ходив Баррент. Він зміг пригадати шкільні уроки. Згадав, як вони щодня заходили у двері класу для закритих занять, але про що він там дізнавався, згадати не зміг.
Ось тут, біля двох величезних в'язів, відбулося вбивство. Баррент підійшов до цього місця і пригадав, як це сталося. Він йшов додому. Раптом почув крик і озирнувся. Чоловік — це був Ілліарді — біг вулицею і щось кинув на нього. Баррент інстинктивно впіймав цей предмет і побачив, що тримає заборонений законом пістолет. Він підійшов і зазирнув у мертве обличчя Ендрю Теркалера.
Що ж було далі? Якась плутанина. Паніка. Відчуття того, що хтось бачив, як він стояв із зброєю в руці над трупом. Там, наприкінці вулиці, на нього чекав тоді якийсь порятунок, до якого він прагнув.
Барент пройшов туди і впізнав кабінку сповідального робота.
Він увійшов до кабінки. Вона була невеличкою, в повітрі відчувався слабкий аромат. У кімнатці стояв стілець, перед ним миготіла вогниками панель.
— Доброго ранку, Вілле, — сказала йому панель.
Раптове відчуття безпорадності охопило Бар-рента, коли він почув цей вкрадливий механічний голос. Він пригадав його. Цей майстерно поставлений, безпристрасний голос усе знав, усе розумів і нічого не прощав. Він говорив із Баррентом, слухав його, а потім судив. В уяві Баррента сповідальний робот поставав суддею-людиною.
— Ти пам'ятаєш мене? — запитав Баррент.
— Звичайно, — відповів сповідальний робот, — ти був одним із моїх прихожан до того, як був висланий на Омегу.
— Це ти мене туди відправив.
— За вчинення вбивства.
— Але ж я не скоїв цього злочину! — вигукнув Бар-рент, — я цього не робив, і ти, мабуть, це знав!