Прекрасним принцом був директор супермаркету, а конякою — його кохана. У кожного свої проблеми...
Усі касири, менеджери, фасофщиці та покупці на мить завмерли, побачивши Каліку.
— Каліка, Каліка, — пронеслося рядами.
Каліка попрямувала до ряду з гігієнічними приналежностями. Усі погляди, вичікуючи, були прикуті до Каліки.
Каліка хотіла була дістати з сумочки револьвер і застрелитися, але не було у неї сумочки, а був пожмаканий целофановий пакет, і не було у неї револьвера, а була лише дідова бритва, яку вона на всяк випадок тягала з собою, але і це навряд чи допомогло б — шкрябати вени посеред торговельного залу діло невдячне. Нехай негри шкрябають...
Так вона і подумала.
Одна з касирів пожаліла нещасну Каліку й запропонувала їй працювати в супермаркеті. Каліка погодилась і наступного ранку пішла працювати. І стала Каліка м’ясником. Її робота полягала в розрубуванні свинячих та яловичих туш. Кожного ранку Каліка, проклинаючи своє похмілля — вона бухала, — брала у руки сокиру і починала рубати заморожені стегна і голови того, що колись безтурботно мукало і рохкало. Її фартух був геть заляпаний застиглою кров’ю, поверх якої знову ляпала кров, а з нею і всі її ілюзії щодо щасливого майбутнього у передгір’ї Анд чи Піренеїв. Вона, як і мало статися, закохалася у принца на білому коні. Цей грьобаний принц, директор супермаркету, час від часу спускався у підвал, аби понюхати кокаїну або ще якоїсь кристалічної мерзоти. Вона дивилась на нього і плакала. Вона могла зробити все що завгодно, аби він звернув на неї увагу, але такі принци частіше не звертають свою увагу на таких-от недороблених, як вона. А Каліка мріяла про те, як вона правильно заповнить його звіт про справи в магазині, як заповнить його декларацію до податкової, як урятує його приречену до вічного скотолозтва сраку від великих проблем, які, в принципі, могли б упасти йому не тільки на голову, але й на ту саму сраку... І після цього він би взяв її у свої помічники, виділив би їй маленьку конуру, а вона б ховала його світлину з паспорту у своїй кишені, а він би і не здогадався, а потім на цей супермаркет наїхали б податківці, і вони б заснували ще один, але фіктивний, з подвійною бухгалтерією супермаркет, який би фактично не працював, а тільки б відвертав увагу податкової поліції від того, основного, і він зробив би її директором, і білий кінь в яблуках брикався б від ревнощів, а принц, у підсумку, закохався б у неї, у цю грьобану Каліку, але він не придурок і знає, що не має морального права любити її, він би не уявив собі, яким би чином він під час інтимної близькості пестив би той горб, цілував би її у гнилі ясна, торкався б її шершавих рук, ловив би аромати її волосся, просмерділого кров’ю за довгий час перебування у підвалі... Тому він дарував їй дешеві китайські іграшки і тупі жлобські листівки з намальованим ведмедиком, який сам собі штопає лапку... І це б затягнулося на довгі й болючі серії їхнього життя. Звичайно, згодом з’явилася б добра фея з парасолькою, яка б болгаркою відпиляла їй горба і привела б до ладу її обсипане мідними фурункулами обличчя, повезла б її до обласного центру, де б Каліка через те, що дізналася, що принц тільки вдавав, що кохає її (а насправді, то його кінчений друг підговорив його, бо та могла б заволодіти цілим супермаркетом, а потім задешево його продати, щоб принц начебто закохався у неї, але принц і насправді закохався, але що тепер доведеш?), всупереч своїй долі і на зло ворогам полюбила б трошки невпевненого у собі пацана, який збирається відкрити забігайлівку, і Каліка, звичайно, допомогла б йому у цій справі, і фея допомогла б, і всі допомагали б, але щоб ти не робив усупереч долі, вона все одно тебе наздожене і зробить все на свій розсуд... Коротше, в кінці всієї історії коняку віддали б на іподром у лапи кровожерливому жокею, а Каліка, перетворившись на прекрасну принцесу, вийшла б заміж за того дегенеративного принца, і всі були б щасливі. Були б, звичайно, ще якісь прохідні дійові особи, типу брат тої білої коняки, який захотів би заволодіти супермаркетом, або подружка тої коняки, вередлива і підступна сука, яка закінчила два курси МГІМО, але то все не варте навіть згадування...
Коротше кажучи, горбата Каліка працювала у підвалі, доношувала свої потріпані бузкові шльопки, щовечора човгала додому через двори, у яких під владою сутінків на неї чекали озлоблені й небезпечні діти, які плювали в її бліде обличчя своєю нікотиновою слиною і називали її горбатою горою, а вдома на неї чекала мати-алкоголічка... І кожного разу під час вечері Каліка ставила мамі одне й те саме питання: