— Де скарби з труни діда Оверка?
Ворона відповідає:
— Швидше земля перевернеться, ніж я тобі скажу.
Потім по тілу ворони покотилися фіолетові і жовті вогники, немов електричні розряди, її почало трусити, кішку підкинуло метрів на 20 вгору. Обоє перекинулися на яструбів. Таких величезних птахів ти в житті не бачив. Вони вчепились одне в одного і у різні боки від них летіло пір’я і кров скапувала на дах будинку. Потім один з яструбів виклював око іншому. І я чув людський крик. Котрийсь із них перетворився у хмару, а інший — у вітер. Вітер дув так люто, що мене перенесло метрів на 30. З хмари заходився накрапати дощ і скоро на даху Секлетиної хати виникла величезна калюжа, до неї підбіг пес. Він пив воду і роздувався, ніби в нього з кожним ковтком вливалося з півмакітри. Собаку розірвало, вода хлюпнула з нього і перетворилась на полум’я. Рештки собаки і собі перекинулось на вогонь. Дві ватри палахкотіли, пожираючи одна одну. Врешті вогонь перейшов на хату і вона вибухнула яскравою загравою. В той день крім згорілої Секлети невідомо куди поділася і її сусідка Люся Гладких. — Лук скінчив оповідь і передихнув. — Знаєш, як в ті часи визначали відьму?
Нек похитав головою і питально глянув на товариша.
— Відьма ніколи не ходила до церкви, вона навіть не наближалась до неї ближче, ніж на сотню метрів.
— Цей спосіб застарів, Луче, церков у Сонячній Системі не залишилось, тому…
— Знаю, — нетерпляче перебив Лук. — Є ще безліч варіантів. Наприклад, припнути до колоди і кинути у воду, якщо не тоне — відьма. Або ось іще один, зовсім сучасний — ультразвукові частоти. Заговорить неодмінно — можеш бути певен.
— Тебе затримають за насильницькі дії над психікою. — сказав Нек.
— Ти правий, друзяко, але що вдієш? — понуро буркнув Лук.
— Мої знання про них скупіші, ніж твої. — повільно проговорив Нек. — Я читав про гоголівських відьом, але мені завжди здавалося, що це із області фантастики. Перед самим ядерним вибухом ми жили в Каліфорнії і там не було нікого схожого на… Чекай, он йде Медуза. Запрошу її за наш столик, не заперечуєш?
Лук ствердно кивнув.
Почав накрапати дощ і з «Мелані» вийшов офіціант у довгому зеленому фартуху і з великою розкладною парасолею. Він ледве не впустив її на брук, встановлюючи над столиком Лука і Нека. Лук допоміг йому втримати і розкрити парасолю. Доки вони вовтузились, дощ припустив сильніше. До столика підійшли Нек із Медузою.
— Привіт, Медузо.
— Привіт, Луче.
— Замовите ще щось? — запитав офіціант.
— Медузо, Луче, ви щось будете?
— Хіба що свіжовижатий апельсиновий сік. У мене Пилипівка, — сказала Медуза.
— О, я й забув, що колись в цей час півсвіту постилося, — задумливо промовив Лук і додав вже веселіше, — Я з’їв би ще один сендвіч. Як ти думаєш, Неку, навіщо в старі часи люди постилися?
Нек стенув плечима:
— Може для очищення організму.
Лук замотав головою і щось мугикнув:
— Два сендвіча і апельсиновий сік, — сказав Нек, повернувшись до офіціанта і, оскільки той стояв нерухомо, запитально глянув на нього.
— Даруйте, — промимрив офіціант. — Я краєм вуха почув, що ви говорили про відьму.
— Тебе, що не вчила мама, що підслуховувати чужі розмови погано? — строго запитав Нек.
— Взагалі-то я не маю звички підслуховувати… — зашарівся офіціант.
— Ну й що, — стенув плечами Лук, — про неї всі зараз теревенять.
— Вона була тут сьогодні. Пила кефір з шоколадним печивом.
— О, відьма виявляється сентиментальна, — усміхнувся Лук, — а я думав, що тільки мені докучає ностальгія.
— Вона заплатила справжнісінькими сатурнськими лодирами, а коли вийшла — гроші перетворилися на картонові папірці.
— Стара штука. «Майстра й Маргариту» читав? — спитав Нек.
Офіціант заперечно замотав головою.
— Тепер з мене вирахують суму, яку вона проїла, — ображено сказав офіціант.
— Ну, не засмучуйся, скільки вона там могла з’їсти, — підбадьорююче мовила Медуза.
— 432 літри знежиреного кефіру, 50 порцій трюфелів, 80 кілограм кедрових горішків, — відрапортував офіціант чітко вимовляючи кожну букву.
— Що? Як у неї все це вмістилось? — всі троє витріщились на офіціанта.
— Дивина та й годі, — промовив Нек.
— Це мій піврічний заробіток, — скиглив офіціант. — Коли я ніс їй тацю з трюфелями, вона розмовляла по телефону і я почув… — тут хлопець пожвавішав.
Нек підвів на нього уважні очі.