Підбадьорені моєю промовою, герої Ітаки пожвавішали, розправили плечі і повеселішали. Три дні й дві ночі простували ми в напрямку далекої півночі, але вже ніхто не був похмурим і стиха-помаленьку впевненість поверталася до нас. А на третю ніч нам на зустріч виплив король слейвів Скрекекекс. В скрині він віз викрадену Свободу і слізно прохав позбавити його лих, які вона накоїла.
Я почав розпитувати про біди, аби переконатися, що король не задумав чогось підступного.
Скрекекекс розповідав, що подуріли його піддані і більше не слухаються королівських наказів, не сплачують податків до державної скарбниці, не реєструють свої прибутки, покидали роботу і проводять дні у розвагах, витрачають на пияцтво та їжу великі кошти, від цього багато з них вже страждає ожирінням. А їхній народ завжди славився економністю і скромністю у їжі.
Раби відтепер гуляли по вулицям в комендантський час, їздили за кордон (донедавна це був привілей короля та дипломатів). За бугром вони нахапались усіляких слівець і жахливих манер і тепер погрожують Скрекекексу якимось «е-е…пічментом». Король не второпає, що воно таке чи не страта бува і не добере, як йому вгамувати бунтівників.
Я пояснив Скрекекексу, що його піддані сп’яніли від свободи. Таке відбувається з тими, на кого воля звалюється зненацька, мов сніг з неба. Сказав я правителю, що єдиний вихід позбутися викраденого і продовжувати жити як раніше, адже, народжений плазувати — на полетить.
Зітхнув король слейвів і з тяжким серцем віддав нам нашу свободу. Здавалося б тут мали й скінчитися мої поневіряння. Та не так сталося як гадалося.
— Цікаві твої нові оповідки, Одіссею, — позіхнув на всю горлянку Тезей, — Але розповідаєш ти нам їх уже 5 днів і ми потомилися та хочемо спати, тож продовжимо завтра.
Після цих слів герої підвелися і рушили повз Лука і Нека до виходу з кав’ярні-перукарні. Проходячи повз барну стійку, вони жбурнули на неї кілька товстих гаманців, аж слонова кістка, з якої була зроблена стійку, увігнулось.
Посидівши ще з чверть години у кав’ярні-перукарні, Лук і Нек почимчикували додому. Вечоріло. На планету спускалися сутінки. Ліхтарі кидали на обличчя подорожніх рожеві і бузкові тіні.
Наступного дня Лук з Неком знову приволочились у салон кав’ярню-перукарню. Цього разу дівчина-автомат спілкувалася з ними привітно і навіть запропонувала подвійну каву по ціні однієї і партію в доміно. Лук і Нек погодилися, аби якось згаяти час до появи відьми.
Цього дня як і попереднього міфічні герої справляли бенкет.
Лук, Нек і дівчина-автомат, яку, між іншим, звали Антося зіграли 5 партій в доміно. Нек виграв чотири рази поспіль, Антося — один. Лук спересердя плюнув і сказав, що доміно дурна гра.
Цієї миті до зали увійшла висока і струнка як манекенниця дівчина. Зовнішність її була настільки типова, що й описати складно: зодягнена в чорний одяг, волосся заховане у капелюшок, з-під якого вибивались мідні пасма, прикриті темним дірчатим вельоном, обличчя приховувала фаянсова маскарадна маска. Вона наблизилась до міфічних героїв і сказала низьким красивим голосом «Привіт, хлопчики».
Нек і Лук перезирнулись.
— Фігура — що треба, — сказав Лук, нахилившись до Нека ближче.
Герої багато пили і їли, дівчина від них не відставала. До Лука і Нека долітали лише фрагменти їхніх фраз. Тезей закашлявся, Геракл ляснув його по спині, тягнулись хвилини, за вікном накрапав дощ.
— …Конкурс найсильнішого важкоатлета Сатурна, — долетіли до Лука з Неком слова незнайомки.
— …Призи? — запитав Геракл.
— …І літаюча яхта.
— …І коли? — поцікавився Одіссей.
— …Лукава площа у слов’янському кварталі.
— Гарна площа… — мовив Тезей.
— …Був? — поцікавився Одіссей.
— …Мав на увазі колишню площу на Землі.
— А-а, так, нічогенька.
— Хто цього року виграв «золотий грамофон»? — запитав Тезей.
— Джомолунгма. — відповіла дівчина.
— Знову?! Вони співають відвертий несмак, чули хлопці? — обурився Тезей.
— …Не слухаю fm, — сказав Геракл.
— …Група? — поцікавився Одіссей.
— Група, — відповіла незнайомка, — одна співає, а друга Наташа.
— Цікава назва. Вони що, родом із Землі?
— Фоток в Інтернеті надивились. Ну гаразд, мені час іти. — Дівчина підвелась і рушила до дверей.
Щойно відвідувачка зникла, Лук підморгнув Некові і бадьорим кроком подався до героїв. Ті напружено привітались.
— Якщо ти репортер — чеши звідсіль, — понуро буркнув Герекл, — якщо замовник, кажу одразу, що менше, ніж за 50 лимонів, ми не змагатимемось.