— Я не репортер і не замовник, — мовив Лук.
— Що ж ти за один, біс тебе забирай? — розсердився Геракл.
— Я нещасний закоханий. Мені треба довідатись хто та дівчина, з якою ви щойно балакали.
— Іч, чого забаглося! — обурився Геракл.
— Мало що кому треба, — недоброзичливо процідив крізь зуби Тезей.
— Я хотів запросити її в кіно, у мене два квитки.
— Друга свого запроси. — буркнув Геракл.
— Що сподобалась дівчина? — запитав Одіссей. Серед усіх лише він був налаштований дружелюбно.
— Дуже вродлива. Вона заміжня?
— Ні, — відповів Одіссей, — Тільки ти це з голови викинь. Вона з незнайомими не знайомиться.
— А який же сенс із знайомими знайомитись? — здивувався Лук.
— Отож, я тобі про те й кажу, що марні твої сподівання, вона ні з ким не знайомиться.
— А може мені пощастить.
— От наївний, — гигикнув Одіссей.
— Та прожени ти його, — відрубав Тезей.
— Зажди, мені до вподоби його затятість.
— Вона ваша подруга? — поцікавився Лук.
— Та, так приятелька.
— І частенько вона сюди заходить?
— Вкрай рідко. Лише коли у неї виникає бажання з кимсь поспілкуватися.
— Що ж вона така відлюдькувата, що ні з ким крім вас не спілкується?
— Просто вона самодостатня.
— Ви дасте мені її телефон?
— Звісно, ні.
— А вона не казала коли ще сюди завітає?
— Та буцімто, ні.
— Отже, в мене немає жодної надії ще раз із нею зустрітися?
— Думаю, ні.
— Ну так тому й бути. — зітхнув Лук і попростував до столика, за яким на нього чекав Нек.
Розділ 5
На робочому столі пана Сновгея безлад. Він може півдня шукати ручку серед паперів, ключів, трафареток, пилочок для нігтів, гвіздків і всього того, що називає доказами. Окрім того, він дуже забудькуватий у повсякденних справах. Детектив наливає собі каву і згадує про неї лише тоді, коли вона зовсім захолола, забуває перевзути домашні капці і сплатити проїзд у транспорті, плутає дні тижня, приходить на роботу у вихідні і дивується, що приміщення зачинене.
Але він тримає у пам’яті добірку з телефонними номерами підозрюваних, імена, прізвища, дати і місця злочинів, ніколи не забуває подзвонити у справі в призначений час і ніколи не запізнюється на ділові зустрічі. Тож, якщо справа стосується роботи — тут у його голові такий лад, якому позаздрить будь-хто. У нього дивовижна здатність тримати в пам’яті лише те, що вартує уваги, себто інформацію розслідувань.
Коли на столі Сновгея забренькав телефон, він якраз розмішував ложкою білий порошок у порожній склянці і думав про відьму.
Телефон велично громадився на Цивільному Кодексі законів, Писанні, Конституції Сатурна і коробці від маленького телевізора, знайденого на місці викрадення зорельоту 2 місяці тому. Так от, телефон, який громадився на всьому цьому задзвенів, і, як не дивно, не впав.
«Гм, — сказав Сновгей, продовжуючи помішувати ложкою замінник цукру. — Як дивно, мені ніхто не повинен дзвонити у цей час».
— Пане Сновгею, ви забули налити воду в склянку, — підказала асистентка Єва, — І у вас дзвонить телефон.
— Дякую, Єво, — неуважно відповів Сновгей, — А що сьогодні за день?
— Понеділок.
— Понеділок. — повторив Сновгей і підняв слухавку. — Ало.
— Пане Сновгею?
— Угу.
— Зараз з вами говоритиме сенатор.
— Сновгею? У вас щойно була моя дочка.
— Вибачте, містере Луск Бер Коні, не помітив, — промимрив Сновгей.
— Зате я помітив. Вона назвала себе відьмою, дівчинка років 16, зеленоока і руда.
— О, то це була ваша дочка, — якесь неприємне передчуття колихнулось у душі Сновгея. — Я взагалі не знав, що у вас є дочка.
— Сновгею, ви приховаєте її появу у суді, знищите справу…
— Я і не заводив.
— Добре. І не заводьте. Якщо до вас з’являться журналісти нічого їм не кажіть.
— Що?! Знову ці журналюги?
— Сновгею, що нового у справі «відьми»?
— Я підозрюю трьох мм… осіб у викраденні зорельоту, але довести причетність бодай однієї з них поки що неможливо.
— Я це чув уже не один раз, Сновгею.
Детектив подався вперед і склянка перекинулась, замінник цукру посипався на підлогу.
— Для того, щоб зробити остаточні висновки треба обшукати їхні оселі.
— Так обшукайте, Сновгею.
— У нас немає ордеру. За законом ми не можемо здійснювати обшук без ордеру.
— Так обшукайте незаконно! Скільки ми будемо терпіти, що на нашій планеті байдикує будь-хто. Я вже починаю сумніватися у вашій діловитості. Даю вам час до чистого четверга. Якщо не накопаєте нічого путнього, я передоручу справу Белі.