Він спробував перевести розмову на інше:
— Йог не намагався вийти на контакт з кимсь із вас після історії з Колесом?
Вони похитали головами.
— Схоже, йому не вдалося врятуватися.
Людина в масці кивнув. Зустріч мала початися за чверть години.
— Дивну маску ти собі обрав цього разу, — сказав Ліра Людині в масці, перебираючи білими пальцями хвилі.
— Бачиш, Ліро, для мене самого загадка, до яких сил себе віднести — до лівих чи правих. Тому яку б маску не вдягнув, вона на відповідатиме моїй сутності.
— У кожному з нас є добре і лихе. Важливо, що переважає. Якби тобі довелося розчавити мураху, ти мав би збудувати мурашник, — мовив Ліра.
Людина в масці посміхнувся:
— Мені доводилося чавити не лише мурах. І не з власного бажання. Мене вистежували, я захищався…
— Вбивство під час захисту не вбивство.
— А приречений однак помре, бо закінчилось його земне життя, — продовжив Людина в масці. — Я знаю. Що у вас тут нового?
— Глухомань… — зітхнув Ліра. — великі кораблі давно не тонуть. Так, інколи маленькі човники з одним-двома рибалками. Флотилія Голубої Леді відчутно поріділа. Лише вчора через розпад ядерного палива розвалились 4 підводні човни і 2 шхуни.
Ліра заграв голосніше. Людина в Масці притулився до рожевого фонтану, вода якого пахла розмарином і прикрив очі…
— Тут, до речі, недавно була Лі, — сказав Ліра, не припиняючи гру…
Людина в масці уважно глянув на нього.
— Вона розмовляла з тобою? Давно?
— Років зо два тому. Ти що їй гроші винен?
— Ти про що?
— Ну, — протягнув Ліра, — людина може бути такою злою на когось тільки, якщо їй винні багато грошей.
— Я не… — Людина в масці обхопив голову руками.
Довга простора зала. Леді сидить у м’якому кріслі кольору бірюзи, лускає фісташки, п’є голубу воду з бульбашками і час від часу хитає маленькою ніжкою, взутою у розшитий діамантами черевичок. Цього разу її розкішне смарагдове волосся зібране у хвіст. Вона не поспішає починати розмову. Здається обмірковує, що сказати. У неї право першого голосу. Леді незворушна і байдужа, саме така, якою має бути Істина, сестра Свободи.
— Ви знаєте чому вас викликали у цю кімнату?
Питання, очевидно, риторичне.
Втім, вони відповіли:
— Ні, Леді.
— Всесвіт у небезпеці. У ньому з’явилися космічні пірати. Ви згодні захищати ваш Всесвіт?
— Наш Всесвіт. — поправив Людина в масці.
Посмішка ледь торкнулась її тонких губ.
«Ні» — не вимовив жоден із запрошених.
— У нас з Тадом є певні підозри. З диску ви дізнаєтесь як відбулися три вбивства в нашому Всесвіті. Застерігаю — це не імітація, а запис реальних подій. Отож, почнемо.
5. Три смерті, які сколихнули світ
Старі світи не зникають безслідно. Вони продовжують своє існування, але поза свідомістю їх автора. Вони мов неприкаяні ширяють у чорних дірках Галактик, додаючи хаосу заплутаному простру. Якщо такий блукаючий світ трапиться вам на шляху, коли будете мандрувати міжгалактичним коридором, ліпше оминіть його. Собі безпечніше. Такі настанови дають на кожному зоредромі, перш ніж здати в оренду літаючу яхту, шхуну чи зорехід. Проте, не усі їх дотримуються. Інколи через цікавість мандрівник підлітає занадто близько до забороненого об’єкту, а той засмоктує його у свої тенета. Зазвичай повернутись неможливо.
Блукаючому світу для існування постійно потрібна нова енергія, тому він і поглинає усе, що наближається до нього на видиму відстань. Так чинить більшість світів. Втім, якщо вам трапиться срібний блукалець — можете не перейматися. Це світ волхвів, ельфів і просвітлених. Ті, кому щастило погостювати у срібному світі, розповідали усілякі дива. Втім, сьогодні срібні блукальці — неабияка знахідка. А от планета Несхідного Сонця не схожа на жодну з описаних.
На планеті Несхідного Сонця, як завжди, парило. Омега сидів у веранді перед вікном, яке ніколи не прочинялось і дивився на кактусові насадження, що простягались довкола на кілька сотень кілометрів. Голову його прикривав трикутний капелюх з газетного паперу кількастолітньої давнини. Він ні про що не думав.
— Напевно Мардук від нас відвернувся, — раптом сказала Даяна Роуз, потушивши в попільничці цигарку.
— Ти знову починаєш! Ще 2 тисячі років тому Аркс із Скари методом експериментальної фізики довів, що ніякого Мардука не існує. Мільйони років жриці нас дурили цим міфічним персонажем і до того ж так вправно, що навіть такі кити науки як Парфагор, Медалєв і Моносов ходили до Жовтого палацу аби відсвяткувати день народження придуманої істоти, — відповів Омега.