— Хотіла б я поговорити з Арксом, — зітхнула Даяна. — Я впевнена, що його тортурами примусили зректися віри в Мардука.
— Ти з ним уже не поговориш, він півгодини не дожив до початку вічності.
— Прикро… Я пам’ятаю, коли я ходила до школи, моя бабуся частенько навідувалась до Жовтого Палацу і просила у Мардука — то сонця, то дощу. І все — отримувала, — Даяна додала в каву вершків і відставила філіжанку на підвіконня.
— Даяно, ти не можеш цього пам’ятати. Тобі вже стільки років, що ти не можеш цього пам’ятати.
— Еге ж, скільки років! Ти й не знаєш, що доки ми не загубили час, нагадувати жінці про її вік було вульгарно.
— Не можу побачити в цьому нічого поганого.
— Він не може побачити, — буркнула Даяна. — Усе ж таки моїй бабці пощастило більше, ніж мені. Вона встигла померти до початку хаосу.
— Називай це як заманеться. Як на мене, то краще жити. Бачиш скільки всього смішного.
— І тобі не здається це безглуздям! Живеш і не старієш на жоден рік — ніби й не живеш. Раніше все було інакше, доки Мардук від нас не відвернувся.
— Що ти ще вигадаєш! Мардук, Мардук… Де ж він, твій Мардук, скажи мені. Може сходи і ти в Жовтий Палац як твоя бабця — попроси у нього дощу або ночі. — скривився Омега.
— Мені остогидло жити. І ніяка халепа нас не візьме.
Вхідні двері скрипнули і Даяна з Омегою почули монотонне цокання палиці по підлозі.
— От кому й справді не пощастило, так це Кріту, — зітхнув Омега. Сердега вже ногою був у могилі, коли час припинив ходити. А тобі чого нарікати! Ще можеш перечитати усі книги, навчитись балету, лижному спорту і аквааеробіці, вивчити з півсотні мов, зайнятися астрономією…
— Тю… Ти що! Я вже всьому цьому навчилась і встигла забути.
— Можна навчитись вдруге.
— Що ти верзеш? Щоб знову забути? — кривляючись мовила Даяна. Вона розвернулась до вікна, взяла філіжанку кави і відпила два ковтки.
Двері прочинилися і до кімнати, перевалюючись увійшов дядько Кріт.
— Хелоу, — сказав він, — Даяно, я чую тут запах твоїх парфум, але тебе не бачу. Ти ж знаєш, що я погано бачу.
— Він говорить про це вже 600 років, — Даяна розпачливо ковтнула кави.
— Не 600, а 631 рік, 2 місяці і три дні. Я точно веду відлік, відтоді, як спинився час.
— А ще каже, що погано чує!
— Я справді погано чув, коли спинився час. Але за 631 рік, 2 місця і 3 дні я витренував свій слух. Де тут ослінець?
Даяна підсунула старому ослінця і допомогла всістися.
— Омего, ти тут, я впізнаю тебе по диханню. Давай побалакаємо про велику політику. Мені щойно надійшов імпульс із сузір’я Андромеди від цивілізації ропух. Проти Мардука готується заколот.
— Твій імпульс, Кріте, спізнився більш, ніж на пів тисячоліття. Мардука давно заколотили, або з’їли ці ваші ропухи. Ми живемо 631 рік і не можемо померти. І не помремо ніколи. І дітей ми не можемо народжувати! — саркастично вигукнула Даяна.
— 631 рік, 2 місяці і 3 дні.
— Гаразд! Гаразд! І три дні, а що це змінює?
— Ми повинні врятувати Мардука.
Даяна розреготалась.
— Ми не можемо навіть собі дати раду! Ми не можемо навіть померти за власним бажанням!
— А я, а я… Я і не хочу помирати, — сказав Кріт, — Я відчуваю себе на 71 рік.
— А я на 671!
— У вас такий поганий вигляд? Не можу повірити. Чекайте я дістану контактні лінзи.
Даяна розлютовано попростувала до дверей.
— Вона пішла, Омего? То я не доставатиму лінз. Чого це їй так кортить померти?
— У неї рак легень, Кріте, вона витримує страшенний біль. Так що ви за казку розказували про ропух?
— Це не казка. Не насміхайся з мене.
— Я і не сміюся. Я просто не вірю ні в яких мардуків.
— Як? Ти не віриш в Мардука? — сліпі очі Кріта округлились і зробилися, мов скляні.
— Я казав про це вчора і позавчора.
— Ти не віриш…
— Кріте, Кріте, склероз знову підступає до вас. Ми живемо в блукаючому світі. Тут ніхто вже давно не вірить в Мардука.
— Справді. Я забув. Це все отой склероз. Я хотів…
Але Кріт не договорив. Різкий крик розрізав відносну тишу планети Несхідного Сонця. Омега кинувся до вікна і побачив Даяну, яка, нерухомо лежала посеред плантації кактусів. Коли підоспів лікар (а ходив він неспішно, бо ж, однак, коли б не прийшов — пацієнт залишався живий), Даяна вже не дихала. Жодні засоби не змогли повернути її до життя. Так на планеті Несхідного Сонця сталася перша смерть за 631 рік 2 місця і 3 дні.