Євангеліє від Саньки
а.
В 1610 році Люїс де Ґонґора завершує сонет, присвячений столиці Королівства, рядками: Efto es Madrid, mejor dijera infierno.
Із цих рядків В'ячеслав Всеволодович Іванов розпочинає таку близьку і знайому нам — настільки знайому, що її мало хто рефлексує — традицію фактичного ототожнення пекла і міста; вершинами цієї традиції є, наприклад, поезії Вільяма Блейка, Шарля Бодлера, Алєксан-дра Блока, et al. Проте Мимрук рішуче виривається із цієї — зі славетними іменами! — традиції. Місто в нього не пекло, не точка входу, з якої немає виходу, а, навпаки, точка виходу.
Місто у нього — не вирок природі чи традиційному суспільству — а, навпаки, точка осяяння, благої вісті.
Міська культура, міська поезія — дуже рідкісні знахідки в наших урбаністичних краєвидах. Якщо вже вибудовувати поетичну генеалогію, то розпочинати у випадку Мимрука слід із Аттили Могильного — ґранично важливого для нього поета.
Це рядки із Київських контурів Аттили Могильного, котрі у цій книзі, що її читач зараз тримає в руках, Саня Ми-мрук водночас продовжує і підсумовує:
Вось такий діялоґ поетів — не наслідування, а діялоґ! —а це вже ознака справжньої поезії.
в.
Міста в Україні можна дуже умовно розділити на дві великі категорії, межа між якими ґеоґрафічно збігатиметься із межею між Російською та Австро-Угорськими імперіями.
Місто/-а/ Мимрука до таких не належить. Як і в переважній більшості не належать до таких в Україні міста, що належали Російській імперії; хай навіть вони і зберегли в своїх тілах церкви, костьоли, синагоги, проте не вони вже визначають лиця цих міст — або, принаймні, не вони мали б їх визначати, а великий і величний інду-стріяльний спадок; наслідки Грандіозного радянського, послідовно просвітницького проєкту перетворення людини і світу: повертання сибірських рік, упокорення енергії атому, кольонізації Марса, etc.