б.
Прекрасний, новий світ! Його вітав Дзиґа Вертов, зараз його вітає Саня Мимрук!
І цей дитячий погляд на Всесвіт зовсім не є таким вже безневинним як здається — не дарма ж однією із най-жорстокіших і найпослідовніших у своїй жорстокості армій були саме червоні кхмери — мобілізовані підлітки — зграї дітей взагалі поклоняються Володареві мух... Знову надам слово Люїсу де Ґонґорі: «весь світ впадає в дитинство, як будь-хто, хто старіє».
В цих рядках вчувається справжня древня епіка — епіка часів дитинства людства.
Епіка завжди виправдана. Якщо не бути героєм, то краще не бути взагалі. Проте і доля героя проклята. Зрештою, ще мудрий Силен, відповідаючи на запитання хитрого царя Мідаса, в чому полягає людське щастя, відповів: «Проклятий, одноденний рід, діти випадку й нужди, навіщо змушуєш ти мене сказати тобі те, що тобі краще було б не чути? Найкраще для тебе зовсім недосяжне: не народжуватися, не бути взагалі, бути нічим. А другим достойним для тебе — померти одразу після народження».
Якось ми з Миколою Воробйовим гуляємо Подолом, і він мені каже: «Я вже викликав астероїд, і він всіх нас помирить». «Хіба людство не заслуговує на помилування?», — перепитую я. «Це і буде його помилування», — відказує мені Микола Воробйов.
...проте нерозгаданим все ще залишається найголовніше запитання цієї книжки: