сьогодні ввечері
на тарасівці
стоятиме винний сморід
«і коли на квартали спадає ніч...»
і коли на квартали спадає ніч
і сонце заснуло а місяць ще не прокинувся
у вікнах нашого двору запалюються свічки
на згадку про тих хто пішов
їхні квартири холодні
і кімнати темні наче склепи у січні
суха виноградна лоза
заповзає в темні балкони
шукаючи глухий зашморг
я так багато хотів їм розповісти
і спитати хотів не менше
ба навіть більше
про темні закутки наших кварталів
про зарубки на лавках нашого двору
про фабричну стіну
на якій записані всі імена мертвих
і не народжених
навіть моє
дітлахи оббивають об неї м'яча
кожного божого дня
написи бліднуть
ми не встигли поговорити про головне
тому мені сумно сьогодні
в цей задимлений вечір пам'яті
що ж
запалю і я свою білу свічку
і на високій фабричній стіні
закреслю чергове ім'я
«чужинець...»
чужинець
що вирвав солодке серце
нашого міста
вже давно зник
він залишив по собі
лише купи металобрухту
і пустельний бетон
колір якого
ми ніколи не забудемо
сірий
це барва нашого неба
ми бачили
як вигнивала
венозна система доріг
системи залізниць
та теплотрас
як колії звужувались
зсихаючись
під важкою корою іржі
маскуючись
під трупи дерев
щоб обдурити
мстиву природу
вузли
дитячих садків
та будинків культури
наривали поглядами
старих дітей
вибухали хмарами пилу
що осідав на
фанерних стільцях
і ми дихали цим пилом
перетворюючи
травми інфраструктури
на травми нашого тіла
(і навпаки)
і дихання це ми називали
найкращими роками життя
бо життя
це лише послідовність
із якою накладаються
травми
«і вгризатися потрібно в кожну хвилину...»
і вгризатися потрібно в кожну хвилину
коли живеш і коли готуєшся жити
так само вгризатися
як вгризався твій батько
а до нього твій дід
в жилах твоїх предків струмує цукор
і весь випитий алкоголь
перетворюється на нього ж
всі хто працювали на цьому заводі
були частиною
його електро-парового механізму
були під'єднані до систем
перегону та очищення крові
і коли кров
остаточно замістилася цукром
прийшло відчуття справжньої єдності
причетності до чогось більшого
навіть більшого ніж сам завод
адже завод це лише серце-мозок
а не суцільне тіло
натомість
місто було цим тілом
його дитячі садки та школи
спальні райони та залізничні шляхи
в кожній шпарині простору
відчувався запах вапна
яким вибілювали наше солодке золото
тому треба вгризатися
бачити щось більше ніж ти сам
відкривати очі та тисячі пащек
ковтаючи дике повітря
і хоча серце вже не б'ється
як колись
і кров без вапна червона
наче компот
вгризайся в цей світ
вгризайся в цей простір
вгризайся хоча б у щось