Коли Евдром збирався повернутися до міста, Дафніс дав йому різні подарунки, які тільки може дати козопас: твердо видушений сир, молоденьке козеня, білу густоволосисту козячу шкуру, яку взимку, звичайно, носить посланець-бігун. Посланець зрадів, поцілував Дафніса і пообіцяв, що замовить кілька добрих слів за нього в хазяїна. Після того відійшов із доброзичливим серцем до всіх.
Схвильований Дафніс і далі пас худобу разом із Хлоєю. Та й вона побоювалася за Дафніса, адже він, сільський хлопець, який звик бачити лише кіз, гори, селян і Хлою, уперше мав зустрітися зі своїм хазяїном, ім'я якого почув також уперше. Вона непокоїлася, як саме пройде ця зустріч; її душа тривожилася ще й через весілля, чи не залишиться воно нездійсненим маревом. Тож їхні поцілунки були нескінченні, а обійми такі, начебто вони, Дафніс і Хлоя, зрослися докупи. Але в поцілунках відчувалася тривога, а в обіймах — непевність, ніби побоювалися хазяїна, що вже прибув, або хотіли сховатися від нього. А трапилося їм таке нещастя. Один волопас, Лампіс, людина зарозуміла, задумав також свататися до Хлої і уже поприносив Дріасу подарунки, щоб отримати від нього згоду на одруження. Він збагнув: коли хазяїн дасть згоду, Дафніс одружиться з Хлоєю, отож знайшов спосіб настроїти хазяїна проти них. Лампіс знав, що хазяїн дуже любить свій сад, тож вирішив, наскільки змога, знищити та сплюндрувати його. Вирубати дерева — годі, бо шум розкриє його злочин. Тому напав на квіти, щоб їх знищити. Потайки вночі, перелізши через огорожу, одні квіти повиривав із корінням, інші поламав, а решту потоптав ногами, як свиня, та тихенько непомічений утік.
Наступного дня вранці Ламон вийшов у сад, щоб підлити квіти водою з джерела. Раптом уздрів: усі клумби знищено. Це міг зробити не якийсь розбійник, а тільки ворог. Він із горя роздер свій плащ і, голосно закричавши, звернувся до богів, так що Міртала покинула роботу й прибігла сюди, Дафніс чимдуж пригнав, залишивши кіз. Глянули вони на квіти, закричали та довго плакали-ридали.
Даремно було тужити за квітами. Вони плакали тому, що боялися хазяїна. Тут заридав би й чужинець, якби побачив щось подібне. Квітник утратив красу, а потоптана земля перетворилася у багно. Квіти, яких злочинець не зачепив, розцвіли, сяяли; та й ті, що лежали на землі, були чудові. На них сідали бджілки, а їхнє невгомонне дзижчання нагадувало скорботні скарги. Ламон із розпачу ледве говорив: «О мої троянди! Як вас сплюндровано! О мої фіалочки! Як вас потоптано! Ох, мої гіацинти та нарциси! Вас повиривала із землі жорстока людина! Настане весна, ви не покажетеся з-під землі. Прийде літо, ви не зацвітете. Восени ніхто не увінчає свої скроні віночками з вас! Навіть ти, володарю Діонісе, не змилосердився над ними, тими квітами, біля яких живеш і постійно бачиш їх! З них я часто плів віночок для тебе й приносив тобі радість! Як же, як тепер покажу сад своєму хазяїнові? Що він скаже, побачивши його? Дасть наказ повісити мене, старого, на сосні, як Марсія29, й разом зі мною, можливо, ще Дафніса, вважаючи, що цей сад знищили його кози!»
По тих словах потекли з очей Ламона ще гарячіші сльози. Тепер усі оплакували не квіти, а себе. Плакала Хлоя, бо Дафніса повісять, й молилася, щоб хазяїн ніколи не приїжджав. Цілий день від страждань дівчина не знаходила собі місця: усе їй здавалося, що Дафніса катують канчуками.
Пізно ввечері з'явився Евдром і повідомив, що старий хазяїн приїде через три дні, а син його — завтра. Отож почали розважати над тим, що сталося, й притягнули до спільної ради Евдрома. Він доброзичливо ставився до Дафніса й порадив, щоб спочатку розповісти про все молодому хазяїну, навіть пообіцяв, що сам скаже кілька слів на їхній захист, тому що має певний вплив на молодого хазяїна, як його «молочний» брат. Так і зробили наступного дня.
Астил30, син хазяїна, прибув верхи, а з ним і його нахлібник, також на коні. Перший був голобородий, а другий — Гнафон, — так він називався, — уже давно голив бороду. Ламон, а з ним і Міртала й Дафніс упали до ніг молодому хазяїну й благали, щоби він змилосердився над нещасним старим і виступив на захист невинного перед гнівом батька. Ламон усе розповів докладно. Астил змилувався над ними, а коли зайшов до саду і побачив знищені квіти, заявив, що сам поговорить про це з батьком, а вину зверне на коней, які нібито сполохалися й поламали частину квітів, деякі потоптали, а решту повиривали з корінням. Після того Ламон і Мір гала побажали йому всіх благ, а Дафніс приніс подарунки: козенята, сир, птахів із пташенятами, виноградні грона на гілках, а також чимало яблук. Між подарунками було й ароматне лесбійське вино, яке вважалося одним із найкращих.