Астил похвалив подарунки й влаштував полювання на зайців; він був багатий юнак, звик до розкоші, тож приїхав сюди, щоб тут, на селі, знайти свіжі розваги. Гнафон же — зовсім інша людина: знав тільки їсти, пити до нестями, а після оп'яніння — любовно втішатися. У нього мали значення тільки губа, живіт і те, що нижче живота. Він уважно приглядався до Дафніса, що приніс подарунки. Гнафон від природи мав потяг до хлопців, тому постановив привабити цього гарного хлопця, якого в місті не знайти, й гадав, що легко його переконає, як козопаса. Маючи таке на думці, він не пішов з Астилом на полювання, а подався на пасовисько, де Дафніс пас кози, ніби хотів подивитися на них, а справді — помилуватися Дафнісом. Прагнучи звабити хлопця, він вихваляв кіз, просив Дафніса заграти на сирінзі пастушу пісеньку й додав ще, що він усе може й подбає про звільнення Дафніса...
Коли прибув хазяїн Діонісофан із дружиною Клеаристою, уся садиба наповнилася криком тварин, слуг, чоловіків та жінок. Гнафон готував свою любовну промову. Діонісофан — літня людина, хоча був уже майже сивий, проте врода не полишала його, сила дозволяла йому змагатися з молодими, багатства мав стільки, як ніхто інший у місті, а чесністю мало хто дорівнював йому. Першого дня після прибуття склав жертви богам — опікунам полів: Деметрі31, Діонісові, Панові, німфам. Для присутніх поставив кратер вина, а в наступні дні оглядав господарство Ламона. Побачивши зорані поля, виноградні лози доглянуті та сад у всій своїй красі, — про квіти Астил повідомив раніше й узяв вину на себе, — хазяїн був дуже радий, похвалив Ламона та пообіцяв йому волю. Після того пішов до стада, щоби подивитися на кіз і козопаса.
Така метушня налякала Хлою, й вона втекла до лісу Дафніс же стояв, одягнений у ворсистий козячий кожушок, з його плечей звисала нова торбина, в одній руці тримав віддушений сир, а в другій маленьке козенятко. Якщо Аполлон колись, будучи на службі у Лаомедонта32, пас його корови, то він виглядав саме так, як тоді Дафніс. Сам він не міг видавити з себе ні слова, а весь спаленілий, опустивши очі, подавав подарунки. За нього кілька слів сказав Ламон: «Ось, хазяїне, пастух твоїх кіз. Ти дав мені пасти п'ятдесят кіз і двох цапів, а він виплекав сто кіз і десять цапів. Бачиш, які вони тлусті, з густою вовною і непошкодженими рогами. Він навчив їх і музики: почують голос його сирінги — роблять усе».
При цій розмові була присутня Клеариста. Вона сама захотіла переконатися у тому, що він сказав, і веліла, щоб Дафніс заграв козам, як звичайно грає на сирінзі. За це пообіцяла хітон, хлену33 та сандалії. Дафніс розсадив усіх півколом, як у театрі, а сам став під дубом і, вийнявши з торбини сирінгу, спочатку легко подув. Тут кози зупинилися та підняли голови. Тоді заграв пісню, яка кличе на пашу. Зараз же кози опустили голови донизу й почали пастися. Опісля, коли видобув приємні тони, кози зібралися докупи й полягали. Далі заграв різко, й вони, наче перед вовком, утекли до лісу. Через мить зазвучала принадна пісня, кози вийшли з гущавини й побігли до нього. Не часто можна побачити домашніх слуг, які б так покірно слухали розпоряджень хазяїна. Усі дивувалися, а передусім Клеариста; вона пообіцяла подарунки Дафнісу, такому гарному та музикальному козопасу. Тоді вернулися до господи, сіли снідати й послали Дафнісу частину своєї їжі.
Дафніс їв разом із Хлоєю, радів, куштуючи міські страви, й мав добру надію, що випросить у хазяїв дозвіл на одруження.
Саме тоді Гнафон, що теж був біля стада, знову загорівся любов'ю до Дафніса: без нього, вважав, життя зовсім нічого не варте. Тому підстерігай Астила, коли той прогулювався у саду, завів його до храму Діоніса й почав цілувати руки та ноги. Коли ж Астил запитав, чому він це робить, і велів розповісти все, пообіцявши допомогу, тоді Гнафон процідив: «Мій хазяїне, Гнафон гине. Він, що донині любив тільки твій стіл, що раніше присягав, що немає нічого кращого, ніж старе вино; він, якому твої кухарі здавалися ліпшими мітиленської молоді, тепер вважає гарним тільки одного-однісінького Дафніса. Не торкнуся я твоєї розкішної їжі, яка щодня готується: м'яса, риб, солодких тістечок. Я з приємністю став би козою, щоб могти їсти траву та листя, слухати сирінгу Дафніса й пастися під його опікою. Ти порятуй свого Гнафона та здолай непереможну любов, а якщо ні, присягаю на свого бога, візьму ножа й, наповнивши живота їжею, уб'ю себе перед дверима Дафніса. Тоді вже не будеш кликати "Гнафоньку", як ти завжди робив, звичайно, жартома».