Отакі повчання дав їм Філет і відійшов, узявши від них кілька сирів і козенятко з маленькими ріжками. Вони ж залишилися самі, почувши вперше тоді Еротове ймення. Тож їхні душі охопило шалене кохання, й вони, позаганявши до кошар уночі свої стада до того, що почули від Філета, докинули такі слова: «Закохані терплять муки, і ми страждаємо, вони все занедбують, і ми занедбуємо, вони не можуть спати, і ми тепер це переживаємо. Здається, пломінь їх пече, і ми палаємо вогнем; бажають себе бачити, тому й ми молимося, аби скоріше настав день. Очевидно, це і є кохання. Ми кохаємо одне одного, не знаючи, що воно — кохання і чи нас кохають. Бо чому 6 ми відчували муки? Чому ми шукаємо одне одного? Правду сказав нам Філет. Цей хлопчик із саду з'явився й нашим батькам уві сні й велів, щоб ми разом пасли отари. Як же зловити цього хлопця? Він маленький і може втекти. А в який спосіб його уникнути? У нього крила, і він зловить кожного. Треба, мабуть, просити допомоги в німф. Але ж Пан не допоміг Філету, що кохав Амарілліду. Тож треба шукати ліки, про які казав Філет, а саме: поцілунок, обійми, ще й третій — лежати голими на землі. Холодно, але витримаємо, як витримував Філет».
Таку науку вони отримали цієї ночі. Уранці, тільки настав день, вигнали отари на пасовисько й, тільки побачились, почали цілуватися, чого вони досі не робили, та пристрасно обніматися. Із третім — лежати голим — поки що зволікали, бо ж це було надто сміливим для дівчини та й для козопаса. Знову настала безсонна ніч, багато роздумували та докоряли собі за те, що пропустили вдень. «Ми цілувалися, — у кожного була думка, — та жодної з того користі. Ми обнімалися, і нічого більше нам із того. Тож хіба залишилися тільки одні ліки від кохання — лягти разом. Треба ще і їх спробувати. Напевно в тому є щось краще, ніж у поцілунку».
Після таких міркувань, як звичайно, снились їм любовні сни: поцілунки, обійми й, чого вдень не робили, те робили вві сні — лежали голими разом. Уранці, тільки настав день, піднялися після таких снів сміливіше й гнали стада, поспішаючи, щоби цілуватися, і, зустрівшись, усміхалися, а ось з тим третім у них не виходило. Дафніс не відважувався сказати про це, ні Хлоя не хотіла бути першою, а допоміг їм випадок.
Посідали вони під дубом одне біля одного і, пробувавши вже радощів поцілунку, ненаситно запрагнули іншої розкоші. Обіймалися й пристрасно поцілувалися. Коли ж Дафніс, обнімаючи Хлою, пригорнув її сильніше, вона лягла на бік, а він зробив так само — не хотів переривати поцілунку. Отак пізнали вони те, що бачили вві сні — лежали довго, наче зв'язані. Не знаючи, щодалі, і вважаючи, що це вершина любовної розкоші, даремно провели отак більшу частину дня, розійшлися й, ненавидячи ніч, погнали свої отари додому Можливо, вони зробили б щось справжнє, якщо б жахливий крик не пролунав над усією околицею.
Багаті юнаки з Мітимни18, які захотіли з винятковою розкішшю обставити збирання винограду, спустивши на воду мале судно й посадивши на ньому до весел домашніх, поплили біля приморських мітіленських полів. Тут були гарні затоки біля берегів, що красувались чудовими будівлями, вигідні пляжі, гаї, парки: одні — витвір природи, інші — творіння людського мистецтва, словом, прекрасне місце для розваг. Тож вони плили собі, вряди-годи наближаючись до берега, але нічого поганого не чинили, веселили свої душі розмаїтими розвагами: з високих скель ловили рибу вудками, прив'язавши тоненькі нитки до очеретин, а по тому за допомогою собак ганяли зайців, які втікали від крику до виноградників. Ловили також птахів сітками — диких гусей, качок, дрохв; це задоволення давало їм користь — їжу для столу. Коли ж чогось не вистачало, брали те в селян, викидаючи більше оболів, ніж воно було варте. А потребували вони хліба, вина та даху, бо ж, здавалося їм, небезпечно плавати по морю осінньої пори. Тому й судно витягли, остерігаючись, на сушу — передбачалася непевна ніч.
Саме тоді один селянин, не маючи шнура, щоб витягнути камінь, яким, звичайно, видушують сік із винограду, бо старий порвався, потайки зійшов до моря, добрався до судна, яке ніхто не сторожив, забрав канати й, принісши додому, використав їх у своїй потребі. Даремно вранці мітимнійські юнаки шукали канатів, ніхто не признався у крадіжці, тож, докоривши господарям, відпливли. Подолавши тридцять стадіїв, прибули до полів, на яких проживали Дафніс і Хлоя, бо ж здавалося їм, що ця місцевість чудова для полювання на зайців. Тут вони, не маючи каната, узяли довге зелене пруття, скрутили його як канат і прив'язали до берега судно за вершок керми. Опісля випустили собак, щоби нюшили дичину, і розставили сіті на стежинах, які облюбували зайці. Собаки, бігаючи, своїм гавканням налякали кіз, які, залишивши узвишшя, побігли до моря. Не знайшовши на піску нічого їстивного, відважніші підійшли до судна і з'їли зелене пруття, яким було прив'язано судно.