Одарка. Отакої вигадайте! Ви й рогача не піднімете! Вам тепера тільки казок казати та скубти пір'я ото ваша уся й робота. Коли пісні не хочете співати, то хоч казку кажіть!
Зачепиха. Казку? Я й до завтрього ні одної не нагадаю… Усі позабувала… А що-то я їх знала! А пісень, пісень, мабуть, і за тиждень не переспівала б!.. Мій батько був з запорожців! Господи! Як почне, було, розказувать про ту войну, — волосся догори піднімається. Ох, давно те діялось… (Заснула).
Ява 2
Ті ж і Маруся у вікні; вона розчіпчана.
Маруся. Чи живі ще? Чи ще не задавило вас щастя?
Одарка. Заходь в хату, сестричко! Від самого весілля ти й очей в хату не навернула. Спасибі, що одвідала! (Убік). Вона немов непритомна…
Маруся. Не дякуй, голубко, доки нема за що! А може, я заступила тобі сонечко, то я й відступлюсь від вікна, бери вже й весь світ сонця до себе!
Одарка. Ти щось чудне говориш!..
Маруся. Я прийшла до тебе за позикою. Уділи, сестрице-багачко, і мені свого талану, бо в тебе його повно, як одежі у злидня; у щасті ходиш, щастя топчеш, щастям умиваєшся, щастям укриваєшся!.. Ха-ха-ха! Там тепер у волості роздають талан, твій чоловік набрав повен запіл! Ха-ха-ха!
Одарка. Бабусю, що вона таке говорить?
Маруся. Твоє щастя-полова! Доки вітру нема, воно й держиться купи, а вітрець подихне — і полову як язиком злизало!.. Позич же мені хоч частину того, чого і в самої бракує… Ха-ха-ха! Ох, яка ж ти щаслива!.. Кличте і нас на веселі сльози, і ми з жалю потанцюємо!.. (Зареготала і пішла).
Одарка (побігла до баби). Чуєте, бабусю, що вона звіщує? Ох, страшно мені!.. Я речей її не зрозумію… Про які вона веселі сльози говорила? Певно, таки стерлася вона… Вона так страшно реготала, що й досі той регіт лящить і вчувається мені!.. Чи не подіялось чого з Семеном? Здається, вона нічого такого страшного не сказала. Чого ж я уся тремтю? Чого ж на серцеві у мене ніби похолонуло?…
Ява 3
Ті ж і Семен (засмучений).
Одарка. Ось і Семен вернувся! А я тут без тебе мало не вмерла! Бачиш, і досі мов пропасниця мене б'є!..
Семен мовчки сідає за стіл.
Що це з тобою, мій голубе? Чого так засмутився? Голова болить? Чому ж ти не обіймеш мене, не приголубиш?…
Семен (обіймає її). Я?… Ох, боже милий! Твоя свята воля!
Зачепиха (прокинулась). От і гаразд, що ти, Семене, вернувся. А я задрімала, і сниться мені, буцімто у церкві стою. Ох, господи милосердний! Завтра великий празник. Сходіть, діточки, до церкви та помолітесь господеві… І я пошкандибала б, коли б здужала…
Одарка. Я тобі, мій голубе, завтра щось таке гарне, гарне подарую… Вгадай що? Не кажіть, бабусю! (Біжить до скрині і виймає вишивану сорочку). Бач, яка гарна!
Семен схиля голову до столу.
Семене, та що це тобі подіялось? їй-богу, я заплачу!..
Семен (тихо, в голосі чутно сльози). Що ж? Так, стало бить, мені на роду написано! (Співа).
Одарка. Йому, бач, співи на думці, а до мене й не забалака!.. Чим я тебе прогнівила?…
Ява 4
Ті ж і Іван.
Іван. Здрастуйте! Помагай біг вам на все добре.
Одарка, смутна, відходить від Семена і стає біля печі.
Чого це ви всі мовчите? Поглухли, чи що? Здрастуйте, кажу вам! (Помовчав). «Милості просимо сідати!» Спасибі, сядемо! (Сіда).
Одарка. Сідай у нас, Іване!
Іван. Тоді просиш, як сам сів. Здрастуйте, бабусю! Чи ви ще підскакуєте?
Зачепиха. Підскакую: з печі до долу, а з долу на піч.
Іван. Сором же вам! Такі молоденькі, що тільки б танцювати, а ви все на печі… Злазьте мерщій та потанцюєм!.. (Танцює і співа).
Семен (схопився). Ох, Іване! Не кажи! Нехай Одарка доки не зна… Я сам їй потім скажу… Ох, Іване, за що, за що на мою голову таке горе?
Одарка (з ляком). Та що там таке?
Іван. Дуже цікава! А я й забув вам розказати… Чи ви чули про Микиту? Якийсь міщанин розказував сьогодні біля шинку, що, каже, бачив його аж під Києвом. «Дивлюсь, — каже, — йде шляхом; я й спитав його: «Куди бог несе?». «Куди очі,-каже, — втраплять!.. Кланяйтесь там, — каже, — батькові й матері і скажіть їм, що вже на цім світі ми не побачимось. Нехай, — каже, — не нарікають на сторожу, буцімто я її підкупив; мені принесла терпуга одна дівчина, я перепиляв риштування у хвурдизі та й втік…» Та ви, бачу, й не слухаєте мене? (Підійшов до Семена). Семене, дай сюди руку. (Бере його руку). Жаль жінки? Дуже жаль? Еге! Аж сльози в очах заблищали…
Семен. Ох, Іване, коли б ти заглянув у мою душу!..
Іван. Видко, братухо, й по очах. Страшна салдатська шинеля?!
Одарка (учувши це). Ох, матінко! Доленько моя злая!.. (Ридаючи, біжить до Семена й падає йому на шию). Боже мій, боже мій, на кого ж ти мене покинеш?
Зачепиха. Що там таке? Чого вона голосить?
Іван(зрушений). Та вона здуру, бабусю! Бачте, Семена назначили у некрути.
Зачепиха. Ох, лихо моє тяжке!.. У некрути?… (Голосить).
Іван. Отак заспівали! Це неначе над мертвяком!.. Та вгомоніться, та послухайте сюди! І-і, заголосили! Та слухайте-бо! Ну, коли не хочете слухати, то я буду розказувать з горшками! Так слухайте ви, горшки, і ви, кочерги! Назначили Семена у некрути, а я, як почув це, та й кажу собі: у його жінка молода, а у мене ні жінки, ні хатинки!.. Нехай же Семен знає, що є у його вірний і щирий побратим Іван; піду я за нього в москалі!..
Семен і Одарка (здивувались). Що ти кажеш, Іване?
Іван. Та це я з кочергами балакаю. Еге, та й кажу: піду я за нього в москалі!..
Семен і Одарка кидаються до Івана.