Ява 3
Ті ж та Микита.
Микита співа за лаштунками:
Одарка (тривожно). Це вже й Микиту несе!
Семен. Нехай собі йде! Хіба він до тебе?
Одарка (встає). А хто його зна. Може… Він вже двічі присилав до мене за рушниками.
Семен. Он як!.. Це, як і торік, знов в'яжеться?
Микита співа:
Одарка. Торік, уосени, аж тричі простягався свататись і тепер тієї ж… Приходь на вечорниці! Сьогодні уперше зберуться. Прийдеш?
Семен. Добре! Тільки на хвилину додому забіжу, бо я ще не бачився і з батьком. Прощай!
Одарка йде в хату.
Микита (здалеку). Добривечір, Одарко! (Підійшов ближче). Хто це такий?
Семен. Адже бач, що людина!
Микита. Бачу, та хто? (Придивляється і пізнає Семена). Ти де у біса взявся?
Семен. А ти, певно, з бісом у добрій злагоді, що й против ночі його згадуєш.
Микита. Ач який митець! Мабуть, не вспів і перезутись та швидш до Одарки?
Семен (усміхнувся). Так, так! Захапався, бач, та гаразд і не підперезався! Дуже вже закортіло!
Микита. Гляди, щоб я тебе не підперезав так, що й дух з тебе випре!.. Я тобі оскомину зіб'ю…
Семен (спокійно). Не хвались! Звісно, коли б свині та роги…
Микита. Що?… Геть звідціля! Нема тобі тут шляху! Заросла вже твоя стежка. Ти знаєш, що я сватаю Одарку?
Семен. Чув, чув! Оце ж свіжо вона мені хвалилась.
Микита. Ну?
Семен. Та не нукай! Коли не запріг, то й не поганяй!
Микита. Ти дуже став балакучий! Я тобі утру носа!
Семен. Не хвались! Сказано: ‹Поки хвалько нахвалиться, то будько набудеться!»
Микита. Ой, бесуре, не попадайся ти мені! (Іде до вікна). Одарко, Одарко! А вийди сюди на часинку!
Семен (сміється). Казала, що вчора вийде!
Микита. Одійди, кажу тобі, сатано! (Іде в хату).
Семен. Піди, піди в хату, може, піднесуть там дві сухих, а дві порожніх. Ану-ну, послухаю, що то він казатиме. (Притуливсь до вікна). Мовчить! Мабуть, не зна, з чого почать… Осміливсь, забалакав… (Сміється). Води, каже, зайшов напитись. Промочи, промочи горло: певно, пересохло!..
Ява 4
Іван (виходить, співаючи і пританцьовуючи).
Семен (переходить йому дорогу). Здоров будь, Іване!
Іван… Тю, диви! Звідкіля це ти узявся?
Семен. Та оце ж тільки що прийшов.
Обіймаються.
Іван. Ну, насилу тебе принесло. А тут, брат, така кумедія… Вже, мабуть, розказувала Одарка?…
Семен. Про Микиту?
Іван. Та еге ж! В'яжеться та й в'яжеться!.. Вже я хотів йому ребра полічить, та здорова, бісова личина: боюсь, щоб самому часом печінок не відбив… Ну, та дарма! Вже він мені попадеться на зубок: я йому допечу, коли не кулаком, то язиком.
Семен. Та цур йому! Ну, як же ти поживаєш?
Іван. А так: бреду горем, мов тим морем, і враг його зна, коли перебреду. Та про мене довга пісня: багато говорить, та нема чого слухать. Стривай, стривай, дай я на тебе подивлюсь! Е, братухо, та й змарнів, неначе після пропасниці!
Семен. Чужа сторона — не рідна мати.
Іван. Що й говорить! А тут Одарка за тобою так вбивалась, що й… Часом почнеш її розважать, то ще й гірш! Чорти його батька знає, коли б мене так дівчина любила… Що ж, далеко був?
Семен. Та занесло мене аж у Басарабію!
Іван. Еге, близенький світ! Багато заробив?
Семен. Вісімдесят приніс!
Іван. Ого! Та в Одарки з півсотні на схові.
Семен. А ти ж почім знаєш?
Іван. Аякже, хвалилась, що дав заховати.
Семен. Що ж у вас тут нового?
Іван. Багато нового! Земельне прибавили та ще на якусь школу!.. Здирство, брат, таке, що й!.. Перед різдвом, кажуть, знов некрутчина. Гаврила Куксенка у острог посадовили за те, що вкрав курку у шинкаря!.. Та цур йому з такою новиною! Ходімо, там хлопці зібрались на раду.
Семен. На яку раду?
Іван. Березу на цю зиму обібрати. Та он же й вони йдуть сюди. Он і Омелько, і Савка! (Гука). Гов-гов!..
Парубки за лаштунками одгукуються.
Ява 5
Омелько і другі парубки.
Омелько. Як собі хочете, панове товариство, а я не можу; зберіть собі кого другого; я й так за дві зими прийняв муки.
1-й парубок. Велика мука! Може, ти ремствуєш на кого з нас? Може, тебе хто зобидив, так скажи.
Семен (підійшов до парубоцтва). Добривечір вам, панове товариство!
Усі. Семен!.. На ж тобі!.. Здоров! Чи давно прийшов? Як поживаєш?
Семен. Спасибі, братове! Як вас господь милує? (Цілується з деякими).
Іван. Що ж, обібрали березу?
2-й парубок. Та он Омелько єрепениться!
Іван. Я ж казав, що без мене ладу не будеї Хлопці, хто за Омелька, обізвись!
Голоси. Я! Я! Я!
Іван. Бач, Омельку, усі тебе бажають; чого ж ти брикаєшся, мов той невук?
Омелько (показує на Семена). Ось вам береза! І розумний, і дотепний!
Деякі парубки. Молодий ще дуже! Хоч і повно в його голові розуму, так глевкий же ще той розум, — нехай зачерствіє!..
Омелько (чуха потилицю). Не хотілось би мені… Ну, та нехай вже буде ваша зверху. Хто за мене, ставай управоруч!