Скільки парубків переходять.
Іван (став на, півдорозі). А я, братове, ні сюди ні туди. Якщо Омелько поставить могоричу, то й я за нього.
З хати виходить Микита.
Голоси. Почав вже вигадувать!..
Іван (ніби не бачить Микиту). Адже ж Микитин батько всіх людей могоричив, щоб його обібрали за старшину.
Микита. А ти ж бачив?
Іван (здіймає картуза). І ви тут? Я хоч не бачив, та чув.
Микита. Гляди, щоб часом тобі не позакладало!
Іван (глузуючи). За що ж ви гніваєтесь на мене, паничу? Звиніть, будь ласка, мені вже цей раз, а то все так буде!
Регіт.
Голоси. Та годі тобі, Іване, перестань!
Іван. А, що-бо ви за народ такий. Тільки що вступив у речі з паничем, а ви вже й почали гримати.
Микита. Я з таким дурнем і говорить не хочу!
Іван. А звісно! Бо ви ж високого коліна: ваш батько вкупі з хортами лизав панські тарілки! Що ж, Омельку, купиш могоричу?
Голоси. Годі-бо тобі теревені правити!
Іван. І-і, лихо, не дадуть і поторгуватись. Ну, нехай стара в'язне! (Перейшов).
2-й парубок (переходячи). І я туди, де більш!
3-й парубок (теж). У гурті й каша смачніш!
4-й парубок. Куди кобила, туди й лоша!
5-й парубок. Що громаді, те й бабі!
6-й парубок. Гуртом і батька добре бить!
7-й парубок. Слухайте, хлопці, я ще вам торік казав, щоб Соломію прогнати з нашої кумпанії, бо вона в городі зовсім ошаліла.
Іван. Стало буть, перевчилась на один бік.
7-й парубок. Іноді таке неподобне сплеще, що й парубкові соромно слухати, не те що дівці. Там як розпусте губу, так і не вговтаєш її!
6-й парубок. Так, так, вона таки любить скороминку.
Омелько. Та ну-бо, не перебивай!
7-й парубок. Тепер же знов кажу вам, що як вона буде ходить на наші вечорниці, то я вам не товариш.
Микита. А я хочу, щоб вона ходила!
Омелько. Мало б чого ти не схотів!
7-й парубок. От спарувать би її з Микитою, — була б пара!
Микита. А чому ж не з тобою?
7-й парубок (сміючись). Бо ви обоє панського кодла: твій батько з лакизів, а її з поварів!..
Іван. От якби їх, братця, й справді спарувать, якраз на те б вийшло, що «чорт сім пар черевиків стоптав, доки докупи зібрав».
Микита (згорда). Ну, нехай би вже хто путній говорив, а то…
Іван. А то що? Ну-ну! Чого ж ти замовк?
Омелько. Та перестань вже! (До парубків). Я так, братця, думаю, що Соломія не так-то й винувата. Але ж громада — великий чоловік. Ну, одкликайтесь, хто не хоче, щоб вона була в нашій кумпанії.
Голоси. Я! Я! Я! Всі не хочуть!
Омелько. Що ж, Микито, бачиш, тільки ти один за Соломію.
Микита. Тьфу на ваші порядки! (Пішов).
Омелько. Ой не плюй, Микито!
Іван. Знаєш, куди плюнь?
Голоси. Не зачіпайте його, хай собі йде!
Іван. Що ж він тут розплювався!.. Я не подивлюсь на нього, що він панич!
Голоси. Та цур йомуі
Омелько. Та й то правда!. Не зачіпай дурного, то й свого розуму не пощербиш! Слухайте ж сюди, панове товариствої Не хотілося мені, дуже не хотілося бути за березу; ну, та коли вже ваша воля, то мушу послужити. Будемо ж гуляти чесно, тихо та смирно, як слід чесному й поважному парубоцтву, так як гуляли наші діди й батьки… Хазяйку на вечорницях поважать і шанувать, як матір, з дівчатами обіходитись з повагою; та не забувать, братця, що чесна дівчина — то є краса і честь усього села. Всі. Так! Так!
Іван. Ну, вже Омелько що скаже, то так, неначе дратвою пристрочить.
Семен. Не піде з позикою за розумом!
Омелько. Тепера вскладчину та покропимо вечорниці. Семене, ти будеш за міхоношу; настановляй бриля. (Кида у бриль Семенові срібні гроші). А ти, Гнате, збігай за музиками та й дівчатам дай звістку.
3-й парубок. Та це я знов за попихача?
Омелько. Бо ти ж молодший над усіх.
Парубки скидають Семенові гроші.
Іван (виверта кишені). Де ж це мої гроші? Де ж це вони у бісового батька поділись? От тобі й на! Калавур! Обікрали… Е, ні, брешу, постривай, осьдечки вони! О, коли б же не розсипати!.. На тобі, Семене, червінця!
Семен. Та це ж шаг, та ще й щербатий!
Іван. Щербатий? Тю! Така його й мати щербата була. Бери, коли дають! Знаєш, братику: з голого, як з святого!
Омелько. Тепер починай пісні — звеселимо вулицю!
Голоси. Ану, гей, почнемо «Чумака»! Зачинай хто!..
Завіса
ДІЯ ДРУГА
Середина хати удови Морозихи. Стіл, лавки, піч, кочерги, піл, мисник і усяке збіжжя.
Ява 1
Микита сидить за столом і луза насіння; Маруся з деркачем в руці, Морозиха сидить на полу.
Маруся. Причепурю я, тіточко, хоч трохи вашу хату, бо щоб не прозвали й вас нечупайдою, як-от співають про ту удову, що «сім день печі не топила, сіней, хати не мела…».
Морозиха. Причепури, чепурухо! Та не викидай сміття надвір, бо против ночі не годиться.
Маруся. Хіба ж я цього не знаю? Я замету між кочерги! (Зупинилась проти Микити і з жартом говорить). А ти, парубче, не сміти по хаті, а то я тебе ось цим деркачем по губах!
Микита (дає їй лушпиння). На викинь!
Маруся. І сам викинеш, не великий пан. І-і, розлущився!
Микита. Відчепись ти від мене.
Ява 2